Глава 1. Нерозсіяність душі, переміна тривоги на радість та непохитність перед світом
Молитва навчає людину досконалої нерозсіяності, аби вона була мертвою до мирського неспокою і цілковито живою для Бога. Дієва молитва пізнається за тим, як вона перетворює душевне сум’яття на глибокий мир: тоді ум стає радісним, просвітленим і сповненим благодаті Господньої. Безпомилковою ознакою такого стану є те, що при зіткненні з будь-якими прикрощами людина зовсім не бентежиться, навіть якби весь світ повстав проти неї.
Глава 2. Смиренне умертвіння пристрасних спогадів через сльози та відсікання самочинства
Молитва, що супроводжується глибоким смиренням, подвижницьким трудом, покаянними сльозами та рішучим відсіканням власної волі, остаточно відтинає шкідливу пам’ять про те, що людина колись учинила, бачила, чула чи говорила в марнотному житті. Бо святі отці, які досягли святості, не змогли б здобути цієї чистоти без терпіння трудів, слізного плачу та повного підкорення своєї волі волі Божій. У цьому полягає істинна основа священного діяння молитви й безтурботного спокою у Христі.