Сотниця третя (Глави 1–100)
Глава 1. Розважливе і нерозважливе вживання помислів і речей: плоди чесноти та корені пороку
Розважливе користування помислами й речами сотвореного світу приносить душі цнотливість, святу любов і духовне ве́діння; нерозважливе ж і пристрасне — непоміркованість, ненависть та морок невідання.
Глава 2. Таємниче споглядання 22-го псалма: трапеза чеснот, олива споглядання і чаша богопізнання
«Ти приготував переді мною трапезу» (Пс. 22:5). Трапеза тут позначає діяльний подвиг у чеснотах, бо вона приготована Господом Ісусом Христом проти бісів, що гнітять нас; олива, яка намащує ум, позначає споглядання творінь; чаша Божа — сокровенне пізнання Самого Бога; милість Його — це Божественне Слово, Яке через Своє воплочення йде слідом за нами по всі дні, доки не досягне всіх спасаємих, як колись Павла; дім — це Небесне Царство, де оселяться всі святі; а довгота днів — життя вічне.
Глава 3. Три сили душі та коріння гріха: неправе вживання розумної, роздратовної та пожадливої сил
Гріхи стаються з нами через хибне й протиприродне вживання душевних сил: мисленної (розумної), роздратовної та пожадливої. Неправе вживання мисленної сили є невіглаством і нерозсудливістю; роздратовної та пожадливої — ненавистю і непоміркованістю. Праве ж і природне їх вживання є духовним ве́дінням, благорозумністю, любов’ю та цнотливістю. А якщо так, то ніщо зі створеного Богом не є злом за своєю природою.
Глава 4. Непорочність сотвореного єства: зло полягає виключно у пристрасному зловживанні
Не їжа є злом, а чревоугоддя; не дітонародження, а блуд; не гроші, а сріблолюбство; не слава, а марнославство. А якщо так, то в сотвореному бутті немає нічого злого, окрім зловживання, яке походить від недбальства ума про належне виховання і духовне спрямування душевних сил.
Глава 5. Природа зла в демонах за Діонісієм Ареопагітом: втрата природного розуму та благоговійної уваги
Зло в демонах — це, як говорить блаженний Діонісій, нерозважлива лютість, безумна похоть і необачна, зухвала уява. Проте нерозважливість, безумство й необачність у розумних істотах є позбавленням здорового глузду, ума й духовної обачності; а позбавлення буває лише після первинного володіння чимось. Отже, був час, коли й у них був і ум, і розсудливість, і благоговійна сердечна увага. А якщо це так, то й демони не є злими за природою, але стали злими через протиприродне зловживання своїми природними силами.
Глава 6. Три роди пристрастей: породження непоміркованості, ненависті або обох вад разом
Одні пристрасті породжують непоміркованість (пожадливість), інші — ненависть (гнів), а деякі — одночасно і непоміркованість, і ненависть.
Глава 7. Витоки нецнотливості та ворожнечі: самолюбство як спільний корінь похоті й ненависті
Обжерливість і ласунство стають причиною нецнотливості та блуду; сріблолюбство і марнославство — ненависті до ближнього; матір же їхня — самолюбство — є першопричиною обох цих бід.
Глава 8. Сутність самолюбства: безрозсудна любов до плоті як вмістилище всіх пристрастей
Самолюбство є пристрасною, нерозважливою і сліпою любов’ю до власного тіла. Протилежні йому — свята любов і духовна стриманість. Очевидно, що хто опанований самолюбством, той носить у собі коріння всіх можливих пристрастей.
Глава 9. Безпристрасна турбота про тіло: умертвіння плотських пожадань без ненависті до єства
«Ніхто ніколи не мав ненависті до своєї плоті» (Еф. 5:29), — говорить апостол; проте подвижник упокорює її й поневолює (пор. 1 Кор. 9:27), не даючи їй нічого, окрім помірної їжі та вбогого одягу (1 Тим. 6:8), і то лише тому, що вони необхідні для підтримки життя. Так богомудрі подвижники безпристрасно люблять своє тіло і, як служебницю Божественного, годують і зігрівають його виключно в міру покриття його немочі.
Глава 10. Догоджання Богові чи плоті: спрямування волі за велінням любові
Кого людина любить, тому всіляко намагається догодити. Отже, хто любить Бога, той щиро прагне чинити угодне Йому; а хто любить плоть, той чинить те, що насичує її пожадливість.
Глава 11. Розп’яття плоті з пристрастями: неможливість догоджання Богові для плотського мудрування
Богові угодні: любов, цнотливість, духовне споглядання і чиста молитва; плоті ж угодні: чревоугоддя, розбещеність і все, що живить похоті. Ось чому «ті, що живуть за плоттю, Богові догодити не можуть» (Рим. 8:8); а «ті, що Христові є, розіп’яли плоть із пристрастями та похотями» (Гал. 5:24).
Глава 12. Схиляння ума: панування духу над тілом або ганебне рабство похотям
Коли ум схиляється до Бога, він має тіло своїм слухняним рабом і не дає йому нічого понад необхідне для життя; коли ж ум схиляється до плоті, він сам поневолюється її пристрастями і «турботу про плоть завжди перетворює на похоті» (Рим. 13:14).
Глава 13. Лікування помислів через зцілення пристрастей: піст, нестяжання і молитва за кривдників
Якщо прагнеш визволитися від нав’язливих помислів, зціли приховані пристрасті — і тоді легко проженеш їх геть із ума. Щодо блудної пристрасті — постися, звершуй чування, трудися тілесно і перебувай у безмовності; щодо гніву й печалі — став за ніщо людську славу, безчестя та земні речі; щодо злопам’ятності — щиро молися за свого кривдника, і знайдеш спокій.
Глава 14. Мірило духовного зростання: розширення серця в заповідь любові замість порівняння з немічними
Не міряй себе зі слабшими й недбалішими з людей, але розширюй своє серце в безмірну міру Христової заповіді про любов. Порівнюючи себе з грішними людьми, ти впадеш у глибоку прірву гордині й самозвеличення; розширюючи ж себе в міру любові, досягнеш святої висоти смиренномудрія.
Глава 15. Докір серцю за досаду на брата: викриття переваги дочасного над любов’ю
Якщо ти справді зберігаєш заповідь про любов до ближнього, то чому впускаєш у себе гіркоту досади й роздратування на нього? Хіба цим не очевидно, що ти віддаєш перевагу дочасній речі перед Божою любов’ю і, захищаючи тлінне, піднімаєш брань на свого брата?
Глава 16. Справжня причина жаги до золота: сріблолюбство як знаряддя для насичення сластолюбства
Не стільки через життєву потребу золото стало таким жаданим для людей, скільки тому, що за його допомогою багато хто задовольняє своє ненаситне сластолюбство і пожадливість.
Глава 17. Три корені сріблолюбства: сластолюбство, марнославство і найтяжче — невірство
Є три причини любові до багатства: сластолюбство, марнославство і невірство; проте найсильнішим і найзгубнішим серед них є невірство.
Глава 18. Три обличчя жадібності: насолода, похвала та оманлива безпека без Бога
Сластолюбний любить срібло, аби з його допомогою насолоджуватися плоттю; марнославний — аби прославитися перед людьми; невіруючий же — аби сховати його й накопичувати зі страху перед голодом, старістю, хворобою чи вигнанням, надіючись на тлінне золото більше, ніж на Бога — Творця і Промислителя всякого створіння, аж до найменших птахів і польових лілей.
Глава 19. Чотири роди збирачів майна: розважливий домоправитель проти трьох пристрасних сріблолюбців
Чотири роди людей збирають багатство: три вищезгадані пристрасні збирачі та четвертий — розважливий дбайливець дому й убогих. Очевидно, що лише цей останній правильно й богоугодно розпоряджається майном, аби ніколи не зубожіла його рука щедро подавати кожному потребуючому.
Глава 20. Уважне розпізнавання прилогів безмовником: відсікання причин блуду і гніву
Усі пристрасні помисли або розпалюють пожадливу силу душі, або збурюють роздратовну, або затьмарюють мисленну; через що ум стає сліпим для духовного споглядання і молитовного сходження. Тому чернець, а особливо безмовник (ісихаст), повинен уважно пильнувати за помислами, пізнавати їхні корінці й рішуче їх відсікати. Пожадливу силу збуджують пристрасні спогади, причиною яких є непоміркованість у їжі й легковажне спілкування; відсікають же їх — голод, спрага, чування та усамітнення. Роздратовну силу збурюють образи на людей; причиною цього є сластолюбство і прив’язаність до речей; відсікає ж їх — презирство до тлінного заради любові Божої.
Глава 21. Таїнство богопізнання: відмінність між самопізнанням Бога і віданням святих Сил
Бог знає Самого Себе і знає творіння Свої; святі Небесні Сили також знають Бога і знають творіння Божі. Проте святі Сили знають Бога і Його творіння зовсім не так, як Сам Бог знає Себе і Своє творіння.
Глава 22. Знання за єством і за причастям: споглядання премудрості у сотворених логосах
Бог знає Самого Себе зі Свого блаженного Божественного єства, а творіння Свої — зі Своєї Премудрості, з якою і в якій Він усе сотворив. Святі ж ангельські Сили знають Бога, сущого понад усяким причастям, лише за причастям Його благодаті, а творіння Його — через сприйняття сокровенних логосів і духовних споглядань, вкладених у творіння.
Глава 23. Межі пізнання творіння: зовнішність речей для ума проти всепроникності Божої
Творіння перебувають поза сотвореним умом, а споглядання про них ум сприймає всередину себе. Проте зовсім не так у Богові: Він є повсякчасним, безмежним і неописанним, даруючи всьому сущому і буття, і благобуття, і вічне буття.
Глава 24. Сходження тварі до Премудрості: благодать приснобуття та духовне відання Бога
Розумне й мисленне єство причащається святого Бога — тобто Його благості та премудрості — самим своїм буттям, здатністю до благобуття і благодаттю приснобуття (вічного буття). Цією благодаттю воно пізнає Бога; сотворіння ж Його пізнає сприйняттям розлитої в творіннях Премудрості, яка є тонкою і духовно споглядається чистим умом.
Глава 25. Чотири Божественні властивості: образ і подоба Божа в розумних істотах
Бог, приводячи в буття розумне й мисленне створіння за Своєю найвищою благістю, дарував йому чотири Божественні властивості, які тримають, охороняють і спасають його: буття, вічне буття (приснобуття), благість і премудрість. З них перші дві Він дарував самій природі істоти, а дві останні — її моральній волі: природі — буття і приснобуття, а волі — благість і премудрість, аби творіння ставало за благодатним причастям тим, чим Він Сам є за Своїм єством. Тому людина створена за образом і подобою Божою: за образом — як суще від Сущого і як вічне від Вічного (хоч і з початком, проте без кінця); за подобою ж — як благе від Благого і як мудре від Премудрого, стаючи за благодаттю обоження тим, чим Бог є за єством. За образом Божим є всяка розумна душа, за подобою ж — лише добрі та мудрі.
Глава 26. Подвійний поділ розумного творіння: ангельське і людське єство, праведні та відпалі
Усе розумне й мисленне створіння поділене надвоє: на ангельське і людське єство. Ангельське єство знову поділяється на два моральні союзи: на святих ангелів і нечестивих демонів. Так само і весь людський рід поділяється на два стани: на благочестивих і нечестивих.
Глава 27. Абсолютна простота Бога: відсутність протилежності у Творця проти мінливості творіння
Бог як Самобуття, Самоблагість і Самопремудрість — або точніше, як Той, Хто перебуває понад усім цим, — не має абсолютно нічого Собі протилежного. Творіння ж, маючи буття виключно за причастям і благодаттю, мають і протилежне: буттю протилежне небуття; а здатності до благості й мудрості — зло і невігластво. Їхнє вічне буття перебуває у владі Творця, а причастя Його благості й премудрості — у вільній волі розумних створінь.
Глава 28. Спростування язичницької омани: вічність Творця проти сотвореності буття з небуття
Язичницькі філософи, гадаючи, ніби природа творінь від вічності співіснувала з Богом і що вони від Нього прийняли лише якості, кажуть, ніби й природі речей немає нічого протилежного. Ми ж сповідуємо, що нічого протилежного не має єдине Божественне єство — як вічне, безмежне і даруюче вічність іншим; природі ж творінь протилежне небуття, бо вона приведена з небуття в буття Його всемогутньою волею.
Глава 29. Природа зла і невідання як позбавлення: воля Творця на буття і воля тварі на добро
Як зло є позбавленням добра, а невігластво — позбавленням ве́діння, так і небуття є позбавленням буття — не Того, Хто Сам у Собі є Сущим, але буття за причастям. Позбавлення добра і ве́діння залежить від вільної волі творіння; буття ж творіння підтримується благою волею Творця, Який завжди бажає, щоб створіння існували і вічно приймали Його благодіяння.
Глава 30. Класифікація творінь: безтілесні розумні духи та тілесні стихії
Усі створіння є або розумними й безтілесними, здатними приймати протилежності — чесноту і порок, ве́діння і невігластво; або різноманітними тілами, складеними з протилежних стихій (землі, повітря, вогню, води). Одні цілковито безтілесні й безречовинні, хоч деякі з них з’єднані з тілами; інші ж складаються лише з речовини і форми.
Глава 31. Нерухомість тіл без душі: три роди душевного руху
Усі тіла за своєю природою нерухомі; рухаються ж вони душею: одні — розумною душею (люди), інші — нерозумною (тварини), а інші — безвідчутною силою росту (рослини).
Глава 32. Три сили душі в живому світі: рослинна, чуттєва і безсмертна розумна
З душевних сил одна є живильною і рослинною, інша — уявлювальною і спонукальною, а третя — розумною і мисленною. Першої причасні рослини; другої разом із першою — безсловесні тварини; третьої ж разом із двома першими — люди. Перші дві сили тлінні й щезають із тілом, третя ж сила — розумна душа — є нетлінною і безсмертною.
Глава 33. Ангельське просвітлення: передання святими Силами чесноти й ве́діння людям
Святі ангельські Сили, передаючи просвітлення одні одним, сповіщають і людській природі чесноту та духовне ве́діння. Чесноту — тобто богоподібну благість, якою вони благодіють і собі, і один одному, і нижчим істотам, роблячи їх боговидними; ве́діння ж — як високе одкровення про Бога («Бо Ти, Господи, Всевишній повік», Пс. 91:9), або глибоке пізнання тілесних і безтілесних творінь, Божого Промислу та праведного Суду.
Глава 34. Чотири щаблі нечистоти ума: хибне знання, невідання, пристрасні помисли і соізволення
Нечистота ума полягає: по-перше, у хибному лжеіменному знанні; по-друге, у невіданні загальних духовних істин (що властиво людині, бо ангели не позбавлені навіть часткового відання); по-третє, у пристрасних помислах; по-четверте — у соізволенні (внутрішній згоді) на гріх.
Глава 35. Сутність нечистоти душі: діяння всупереч природі та збурення пристрасних сил
Нечистота душі полягає в тому, що вона діє всупереч своїй богоствореній природі; бо від цього в умі народжуються пристрасні помисли. Діє ж душа за своєю первинною природою тоді, коли її пристрасні сили — роздратовна і пожадлива — під час впливу зовнішніх речей і думок про них залишаються непохитними і безпристрасними.
Глава 36. Сутність нечистоти тіла: гріх, учинений ділом
Нечистотою тіла є гріховне падіння, учинене самим ділом у видимій дійсності.
Глава 37. Три ознаки досконалості: любов до ісихії, всеосяжна любов до людей і безспокусливе ве́діння
Святу безмовність (ісихію) любить той, хто не має пристрасті до мирських речей; усіх людей любить той, хто не любить нічого тлінного людського; а духовне ве́діння про Бога має той, хто ніким не спокушається — ані через чужі падіння, ані через підозрілі помисли щодо ближніх.
Глава 38. Вершина внутрішнього подвигу: безпристрасність до помислів вища за відчуження від речей
Велике діло — не мати пристрасті до самих речей, але значно вище — залишатися абсолютно безпристрасним при згадках і помислах про них.
Глава 39. Непохитна охорона ума: любов і стриманість як щит проти пристрастей
Свята любов і поміркована стриманість зберігають ум безпристрасним як щодо самих чуттєвих речей, так і щодо помислів про них.
Глава 40. Справжній ворог боголюбця: війна не проти людей і речей, а проти пристрастей
Ум боголюбця ополчається не проти сотворених речей чи спогадів про них, але проти пристрастей, які з’єднуються з цими помислами. Тобто він повстає не проти жінки чи образника і не проти спогадів про них, але проти пристрасті блуду чи гніву, пов’язаних із цими уявленнями.
Глава 41. Головна мета чернечої брані: відокремлення пристрастей від помислів заради чистого погляду
Уся брань ченця проти бісів полягає в тому, щоб відокремити пристрасті від думок і помислів; бо інакше йому неможливо безпристрасно й чисто споглядати речі сотвореного світу.
Глава 42. Триєдність духовного розрізнення: річ, помисел і пристрасть
Одне є річ, інше — помисел, а інше — пристрасть. Річ — це, наприклад, чоловік, жінка, золото тощо; помисел — це простий спогад про якусь із цих речей; пристрасть же — це або нерозумна пожадлива любов, або безрозсудна ненависть до чогось із них. Саме проти цієї пристрасті й веде безперервну брань чернець.
Глава 43. Анатомія пристрасного помислу: розчинення складного образу через любов і стриманість
Пристрасний помисел є складною думкою, складеною з пристрасті та уявлення про предмет. Якщо відокремимо пристрасть від уявлення, залишиться простий і чистий помисел. Відокремлюємо ж ми її, коли маємо духовну любов і подвижницьку стриманість.
Глава 44. Три щаблі очищення ума: чесноти, споглядання творінь і пристояння перед Богом у молитві
Святі чесноти відчужують ум від пристрастей; духовні споглядання відривають його від простих помислів; а чиста молитва поставляє ум безпосередньо перед Самим Богом.
Глава 45. Ієрархія духовного ве́діння: чесноти для пізнання творінь, пізнання — для недовідомого Бога
Чесноти служать для пізнання сотворенних істот; пізнання — для того, хто пізнає; а той, хто пізнає, існує заради недовідомо Пізнаваного Бога, Який перебуває невимовно вище всякого сотвореного ве́діння.
Глава 46. Мета сотворення світу: всеблаженне вилиття Божої радості на творіння
Вседостатній Бог привів створіння з небуття в буття не тому, що мав у чомусь потребу, але щоб вони за мірою своєї здатності причащалися Його вічного блаженства й насолоджувалися; Сам же Він звеселявся Своїми ділами, споглядаючи, як Його створіння вічно й ненаситно насичуються Ненаситним.
Глава 47. Істинні та фальшиві блаженства: діяння і страждання заради Христа проти мирського лукавства
Світ має багато вбогих духом, але не за заповіддю; багато тих, хто плаче, але за втратою маєтку чи дітей; багато лагідних, але до нечистих пристрастей; багато пожадливих до чужого добра; багато милостивих лише до плоті; багато чистих серцем через марнославство; багато миротворців, які підпорядковують душу пожаданням тіла; багато гнаних за свої безчинства і безчещених за сороміцькі гріхи. Блаженні ж лише ті, які чинять і страждають виключно заради Христа і про Христа. Бо саме їхнім є Царство Небесне і вони Бога побачать (Мф. 5:3, 8).
Глава 48. Чистота кінцевої мети: Богодогоджання проти марнославного людиноугодництва
У всьому, що ми робимо, Бог дивиться на мету: чи заради Нього, чи заради іншої марної причини ми це чинимо. Тому, коли бажаємо звершити якусь добру справу, маймо метою не догоджання людям, а догоджання Богові, щоб, повсякчас споглядаючи на Нього, усе звершувати заради Його слави; інакше ми і труд понесемо, і небесну нагороду втратимо.
Глава 49. Очищення молитовного простору: відсікання простих думок заради споглядання Найвищого
І прості помисли про житейські справи, і навіть споглядання сотвореного світу відганяй від ума під час молитви, аби, мріючи про менше, не відпасти від Того, Хто незрівнянно перевершує все сотворене буття.
Глава 50. Всепереможна сила любові до Бога: перевага душі над плоттю і Творця над світом
Якщо ми щиро полюбимо Бога, то цією самою любов’ю остаточно проженемо пристрасті. Любити ж Його — означає віддати перевагу Йому перед світом, а душі перед плоттю, зневажаючи все дочасне і безнастанно присвячуючи себе Йому через стриманість, любов, молитву і псалмоспіви.
Глава 51. Духовна проникливість ума: благодатне передбачення ворожих прилогів
Якщо ми тривалий час, уважно пристоячи перед Богом, дбайливо піклуватимемося про очищення пристрасної сили душі, то більше не будемо схилятися перед нападами помислів; але, глибше розуміючи їхні причини й завчасно відсікаючи їх, станемо духовно далекоглядними, так що збудеться над нами слово пророка: «Споглянуло око моє на ворогів моїх, і вухо моє почує про лукавих, що повстають проти мене» (Пс. 91:12).
Глава 52. Зв’язок мисленої та тілесної чистоти: переростання пристрасних мріянь у плотські падіння
Коли бачиш, що ум твій благочестиво й праведно обертається серед думок, знай, що й тіло твоє перебуває в чистоті та цнотливості. Коли ж бачиш, що ум мислено занурюється в гріховні образи і ти не припиняєш цього тверезінням, знай, що й тіло твоє невдовзі впаде в ті самі гріхи ділом.
Глава 53. Внутрішній світ думок: як ум чинить уявне перелюбство та уявну помсту
Як для тіла світом служать матеріальні речі, так для ума світом служать помисли та уявлення. І як тіло чинить блуд із тілом жінки, так і ум чинить блуд із пристрасними помислами про жінок через уявлення свого власного тіла: бо він мислено споглядає образ свого тіла, що з’єднується з образом жінки. Так само в думках він мстить образом свого тіла образу кривдника. Те саме діється й з іншими гріхами: що тіло чинить ділом у видимому світі, те ум звершує мислено у світі думок.
Глава 54. Страшний гріх осуду: зухвале викрадення суду з рук Сина Божого
Хіба не слід жахнутися, затрепетати й прийти в священний трепет від того, що коли Бог Отець, не судячи нікого, «весь суд віддав Синові» (Ін. 5:22), а Син взиває: «Не судіть, щоб і вас не судили» (Мф. 7:1) та апостол заповідає: «Не судіть передчасно, доки не прийде Господь» (1 Кор. 4:5), — люди, полишивши оплакувати власні гріхи, зухвало викрадають суд із рук Сина Божого і самі, немов безгрішні, осуджують один одного? Небо жахається цьому і земля тремтить, а вони, бездушні, навіть не соромляться!
Глава 55. Безумство допитливості щодо чужих гріхів: забуття власного свинцевого тягаря провин
Хто випитує про чужі падіння або за підозрою осуджує брата, той ще не поклав початку покаянню і не пізнав тягаря власних гріхів, які насправді важчі за свинцеву брилу. Такий не розуміє, чому він є твердосердим, що любить суєту і шукає неправди (пор. Пс. 4:3), і тому, немов безумець, що блукає в пітьмі, занедбавши власні провини, марно марить чужими гріхами через сліпу підозру.
Глава 56. Родовід пристрастей від самолюбства: пригинання вогненної природи ума до пороху землі
Самолюбство є причиною всіх пристрасних помислів; бо від нього народжуються три головні помисли пожадної частини душі: чревоугоддя, сріблолюбство і марнославство. Відтак від чревоугоддя народжується помисел блуду; від сріблолюбства — зажерливість; від марнославства — гординя; а всі інші слідують за цими трьома: гнів, печаль, злопам’ятність, зневіра (акедія), заздрість, наклеп тощо. Ці пристрасті зв’язують ум матеріальними речами і схиляють його до землі, лягаючи на нього немов важкий камінь, тоді як за своєю природою ум створений легшим і тоншим за небесний вогонь.
Глава 57. Альфа і омега пристрастей: самолюбство як початок, гординя як кінець
Початком усіх пристрастей є самолюбство, а кінцем і вінцем — гординя. Самолюбство є безрозсудною любов’ю до тіла. Хто відсік його, той одним ударом відсік і всі пороки, що походять від нього.
Глава 58. Сліпа любов до власних думок: духовна мудрість звірення помислів із досвідченими отцями
Як тілесні батьки сліпо прив’язані до своїх дітей і вважають їх найкрасивішими, навіть якщо вони варті посміху, так і нерозумний ум вважає власні помисли наймудрішими, навіть якщо вони є цілковитим безглуздям. Мудрий же подвижник ніколи не довіряє своєму суду; навіть коли певен у їхній правдивості, він віддає свої думки на суд досвідчених отців, аби «не марно бігти чи бігти в минулому» (пор. Гал. 2:2), і від них приймає благословенне утвердження.
Глава 59. Черговість ворожих нападів: після перемоги над тілом — прилог марнославства і гордині
Коли переможеш якусь із найсороміцькіших плотських пристрастей — пересичення, блуд, гнів чи користолюбство, — на тебе негайно нападає помисел марнославства; а коли подолаєш марнославство, тебе намагається схопити помисел гордині.
Глава 60. Протиборство пристрастей у душі: ганебні вади виганяють марнославство, а їх поразка відкриває йому двері
Усі сороміцькі пристрасті, пануючи над душею, виганяють із неї помисел марнославства; коли ж вони бувають переможені чеснотами, вони відкривають марнославству вільний вхід до серця.
Глава 61. Два вияви гордині від марнославства: зарозумілість при вигнанні та пихатість при його залишенні
Марнославство породжує гординю: іноді коли його виганяють, а іноді коли воно залишається в душі. Вигнане, воно наводить зарозумілість (самомнєніє); залишене ж у серці — породжує зухвалу пихатість і чванливість.
Глава 62. Знищення душевних виразок: марнославство долається таємним діянням, гординя — славою Богові
Марнославство остаточно винищується таємним звершенням чеснот, коли подвижник приховує свої діла від очей людських; гординя ж долається тим, що людина всі свої чесноти й перемоги приписує виключно милості та допомозі Божій.
Глава 63. Солодкість богопізнання: зневага ницих тілесних насолод після явлення Божественного Світла
Хто сподобився істинного пізнання Бога і по-справжньому скуштував небесної солодкості Його благодаті, той із радісним презирством ставиться до всіх насолод, що народжуються від пожадливої сили тіла.
Глава 64. Пошук кращого скарбу: перенесення пожадання з земного пороху на Божественне ве́діння
Хто керується земними бажаннями, той прагне смачної їжі, плотських утєх, людської слави чи багатства; і якщо ум не знайде чогось незрівнянно кращого за ці речі, на що міг би перенести своє пожадання, він до кінця життя не зважиться зневажити їх. Кращим же за все суще безсумнівно є духовне ве́діння Бога і Його Божественних таїн.
Глава 65. Чотири спонуки до зневаги насолод: страх кари, надія на вінець, пізнання марноти та любов до Бога
Ті, хто зневажає плотські насолоди, зневажають їх або зі страху перед вічними муками, або в надії на майбутні вінці Царства, або в силу пізнання їхньої повної нікчемності, або ж із чистої та полум’яної любові до Бога.
Глава 66. Безплідність сухого богословствування: небезпека падіння Саула при лінощах
Пізнання Божественних істин без палкої сердечної любові до них не здатне переконати ум цілковито зневажити речовинний світ; воно залишається подібним до простого роздуму про чуттєву річ. Тому можна знайти багатьох людей, які володіють глибокими знаннями, але валяються в плотських пристрастях, немов свині в багні (2 Пет. 2:22). Вони очистилися на початку через ревність, але відтак залінувалися й уподібнилися цареві Саулу, який був удостоєний престолу, проте за негідне життя був зі страшним гнівом відкинутий Богом.
Глава 67. Потреба в благодатному союзі любові: єднання ума зі споглядальними таїнами
Як простий помисел про житейські справи не примушує ум зневажати Божественне, так і сухе знання про Бога не переконує його остаточно зневажити земне; бо тут істина відкривається нам ще немов у тінях і здогадках. Тому ум має нагальну потребу в благодатному союзі святої любові, яка міцно пов’язує його з духовними спогляданнями і переконує віддавати перевагу безречовинному перед речовинним, а Божественному — перед чуттєвим.
Глава 68. Небезпека зупинки на половині шляху: відчуження від гріха без сходження до Бога
Не всякий, хто відсік пристрасті й зробив свої помисли простими, вже тим самим спрямував їх до Божественного; він може перебувати в нейтральному стані, не маючи прихильності ні до земного, ні до Небесного. Це трапляється з тими подвижниками діяльного життя, які ще не сподобилися духовного ве́діння і стримуються від гріха лише зі страху мук або в надії на нагороду.
Глава 69. Неперервна молитовна вправа: ходіння вірою для набуття невіддільної навички споглядання
«Ми ходимо вірою, а не видінням» (2 Кор. 5:7), і пізнання наше поки що подібне до неясного відбитку в дзеркалі. Тому ми маємо потребу в тривалій молитовній вправі та безнастанній сердечній увазі, аби через повсякчасне повчання в слові Божому здобути невіддільну й постійну навичку до неперервного споглядання.
Глава 70. Загроза повернення до плотських пристрастей: небезпека споглядання із зарозумілістю
Якщо ми, відсікши на якийсь час причини пристрастей, заглибимося в духовні споглядання, але не проводитимемо в них увесь свій час як у головному ділі життя, то легко знову скотимося до плотських вад. Від цього ми не отримаємо іншого плоду, окрім сухого знання із зарозумілістю, кінцем якого є поступове затьмарення самого розуму і повне падіння ума в речовинну темряву.
Глава 71. Осудлива і похвальна любов: прикутість до речовинного проти єднання з Богом
Пристрасть любові осудлива, коли вона приковує ум до речовинних предметів; і похвальна, коли вона приліплює його до Божественного. Бо ум зазвичай налаштовується відповідно до тих предметів, на яких він затримує свою увагу: на чому він зупиняється, до того й спрямовує своє пожадання й любов — або до Божественних, безтілесних таїн, або до плотських речей і пороків.
Глава 72. Відвикання від земної звички: пізнання власної гідності через тривалу стриманість
Бог сотворив невидимий і видимий світ, так само Він створив і душу, і тіло. І якщо видимий світ настільки прекрасний, то наскільки ж величнішим є невидимий! А якщо невидимий світ перевершує видимий, то наскільки ж вищим за них обох є Бог, Який сотворив їх! Чому ж тоді ум залишає Найвищого Творця і заклопотується найнижчим — плотськими пристрастями? Очевидно тому, що він звик до цього від народження, обертаючись серед чуттєвого, а того, що вище за все, ще по-справжньому не скуштував. Тому, якщо тривалою стриманістю від насолод і молитовним повчанням у Божественному ми поступово відірвемо його від цієї згубної звички, ум пізнає власну царську гідність і всю свою любов перенесе до Бога.
Глава 73. Межа між виправленням брата і осудом: небезпека відплати за лихослів’я
Безпристрасно говорити про гріх брата можна лише з двох причин: або щоб виправити його самого, або щоб принести користь іншим, застерігши їх від падіння. Якщо ж хтось говорить про гріх брата без цих святих цілей, той чинить осуд і наклеп; і такий не уникне Божого покарання: він неодмінно впаде в той самий або в інший тяжкий гріх і буде викритий на свій вічний сором.
Глава 74. Відмінність між гріхом за звичкою і раптовим падінням: покаянний плач проти зачерствілості
Не однаково слід судити про тих, хто чинить один і той самий гріх за зовнішньою дією; бо одне діло грішити за звичкою, а зовсім інше — через раптове захоплення слабкістю. У цьому останньому випадку людина до гріха зовсім не думала про нього, а після падіння не має потягу до повторення, навпаки — гірко плаче і сокрушається серцем. Зовсім не те діється з тим, хто грішить за звичкою: він і до гріха не переставав грішити в думках, і після нього залишається в тій самій пристрасній налаштованості.
Глава 75. Викриття марнославного вчителя: досада від зневаги замість турботи про спасіння
Хто чинить чесноти заради марнославства, той і духовного знання шукає заради похвали. Такий нічого не робить і не промовляє для користі слухачів, але в усьому вишукує слави від людей. Викривається ж ця пристрасть тоді, коли хтось починає докоряти йому: такий надзвичайно обурюється і гнівається — не тому, що слухачі не отримали користі, бо цієї мети він і не мав, а тому, що вони принизили його гординю.
Глава 76. Ознака сріблолюбця: радість від прийняття дарів і смуток при роздаванні милостині
Пристрасть сріблолюбства явно викривається тим, коли чернець чи мирянин приймає гроші завжди з радістю, а роздає їх убогим із глибоким смутком і жалем. Такий ніколи не зможе стати добрим і розважливим розпорядником Божого дару.
Глава 77. Дев’ять спонук перенесення страждань: від любові Божої до неминучої потреби
Людина переносить скорботи й страждання з різних причин: або з щирої любові до Бога, або в надії на майбутню нагороду, або зі страху вічних мук, або з остраху перед людським судом, або через природну витривалість, або заради майбутньої насолоди, або з користолюбства, або з марнославства, або ж через неминучу примусову необхідність.
Глава 78. Оманливе визволення від помислів: різниця між відсутністю предметів і дійсною безпристрасністю
Одне діло — тимчасово позбутися пристрасних помислів, а зовсім інше — остаточно звільнитися від пристрастей. Часто людина позбувається помислів лише тому, що перед її очима немає предметів спокуси; проте пристрасті ховаються в глибині серця і при першій появі речей негайно виявляють себе. Тому слід пильно спостерігати за порухами ума в присутності спокус, аби пізнати, до чого він ще має таємну пристрасть.
Глава 79. Ознака щирого друга у Христі: непохитне розділення скорбот і бід ближнього
Справжнім другом є той, хто в час спокуси чи біди ближнього разом із ним спокійно й без тривоги переносить усі його скорботи, злигодні, нещастя і біди так, немовби вони трапилися з ним самим.
Глава 80. Голос Божий у серці: шанування совісті як запорука відваги перед Богом у час смерті
Ніколи не нехтуй голосом своєї совісті, яка завжди радить тобі найкраще. Бо вона подає тобі Божественну й ангельську пораду, визволяє від таємного осквернення серця, а при виході душі з цього тлінного тіла дарує благодатне дерзновення і відвагу перед Богом.
Глава 81. Шлях до істинної мудрості: пізнання власного незнання проти страсті зарозумілості
Якщо бажаєш бути воістину мудрим і водночас скромним, а не рабом згубної страсті зарозумілості (самомнєнія), повсякчас шукай у речах те, що приховане від твого розуму. Знайшовши ж, що безліч речей залишаються невідомими тобі, ти здивуєшся власному невігластву і смириш своє гордовите мудрування. А пізнавши власну неміч, відкриєш для себе численні, великі й предивні таємниці. Мріяння ж про власні великі знання ніколи не дає людині зростати в духовному ве́дінні.
Глава 82. Скорботи як цілющі ліки: прийняття промислительних бід заради спасіння
Спастися щиро бажає той, хто не опирається цілющим духовним лікам; а цими ліками є скорботи, смутки та різноманітні напасті, що промислительно попускаються Богом. Хто ж нарікає на біди й відкидає їх, той не розуміє ані того, яка велика духовна торгівля йде для нас тут на землі, ані того, з яким неоціненним духовним прибутком він має відійти звідси у вічність.
Глава 83. Взаємний зв’язок марнославства і сріблолюбства: відмінність між мирським духом і чернечим званням
Марнославство і сріблолюбство взаємно породжують одне одного: одні багатіють заради марнославства, а інші, збагатившись, марнославляться перед світом. Проте в чернецтві все навпаки: монах марнославиться тоді, коли він є нестяжательним; якщо ж він має накопичене срібло, то ховає його, соромлячись володіти річчю, яка є ганебною для його чернечого звання.
Глава 84. Відмінність чернечого марнославства від мирського: спокуси чеснотами проти гордості плоттю
Марнославству ченця властиво вихвалятися чеснотами та їхніми плодами, а його гордині — пишатися духовними успіхами, приписувати їх собі, а не Богові, та зневажати немічних братів. Марнославству ж і гордині мирянина властиво чванитися красою тіла, багатством, світською силою та житейською спритністю чи лукавим розумом.
Глава 85. Протилежність шляхів світу і чернецтва: успіх мирянина як погибель для монаха
Успіхи мирських людей є падінням для ченців, а успіхи ченців є катастрофою для людей світу. Успіхи мирян полягають у багатстві, славі, владі, чуттєвих утєхах, плотському здоров’ї та численному потомстві — в усьому тому, вступаючи в що, монах гине. Успіхи ж ченця полягають у нестяжальності, безчесті, немочі плоті, стриманості, подвижницьких лихоліттях і злигоднях. Якщо мирянин мимовільно зазнає цього, він вважає це найбільшим нещастям і часто буває близьким до відчаю і самогубства, як дехто й чинить.
Глава 86. Двояка мета їжі: підтримка життя і лікування проти осудливого ласунства
Їжа сотворена Богом з двох причин: для живлення тіла і для лікування недуг. Тому ті, хто приймає її не з цим наміром і не так, як належить, але зловживає даним від Бога на користь, справедливо засуджуються як сластолюбці. Так і щодо всіх сотворених речей: неправильне й пристрасне їх уживання є гріхом.
Глава 87. Народження смиренномудрія від слізної молитви: захист від самонадіяності й гордині
Смиренномудрість народжується від чистої сердечної молитви, що звершується зі сльозами сокрушення і болем серця. Бо така молитва, безнастанно закликаючи на поміч Бога, не попускає людині безумно покладатися на власні сили чи мудрість і звеличуватися над ближніми — у цих двох лютих виразках горделивої пристрасті.
Глава 88. Брань із простими і пристрасними помислами: недопущення згубного затримування думок у серці
Одне діло — боротися з простим помислом, аби він не збудив пристрасті; інше діло — боротися з пристрасним помислом, аби не сталося нашого внутрішнього соізволення (згоди) на гріх. Обидва ці види духовної брані не дозволяють прилогам і помислам затримуватися в нашому серці.
Глава 89. Нерозривний союз злопам’ятності й смутку: викриття прихованої образи перед образом брата
Зі злопам’ятністю нерозлучно з’єднаний отруйний смуток. Тому коли ум із гіркотою й досадою бачить у собі, немов у дзеркалі, обличчя брата, який образив його, то очевидно, що він має злопам’ятність. «Путі ж злопам’ятних ведуть до смерті» (Прип. 12:28), бо хто тримає злобу, той є беззаконником (Прип. 21:24).
Глава 90. Цілюща молитва за кривдника: відокремлення смутку від спогадів та мир із ворогуючим
Якщо ти злопам’ятствуєш на когось, щиро помолися за нього; і, молитвою відокремлюючи смуток від спогаду про завдане тобі зло, ти зупиниш порух пристрасті. Ставши ж доброзичливим і людинолюбним, ти цілковито виженеш пристрасть зі своєї душі. Якщо ж інший гнівається на тебе, будь до нього лагідним, смиренним і чини йому добро — і цим визволиш його від душевного недугу.
Глава 91. Вгамування заздрості співрадістю: перемога над чужим смутком через духовне співпереживання
Смуток заздрісника вельми важко зупинити, бо він вважає своїм нещастям те благо й успіх, якому заздрить у тобі. Його не можна заспокоїти інакше, як тільки приховавши від нього свій успіх. Проте якщо твоє діяння корисне для багатьох, а йому завдає смутку, яку сторону обрати? Належить обрати користь багатьох, але в міру сил не занедбати й заздрісника, надаючи допомогу не самій пристрасті, а тому, хто страждає від неї: зі смиренномудрістю шанувати його вищим за себе в усякий час, у кожному місці і в кожній справі. Власну ж заздрість ти зможеш знищити, якщо навчишся щиро радіти радості того, кому заздрив, і сумувати разом із ним у його бідах, виконуючи заповідь апостола: «Радійте з тими, хто радіє, і плачте з тими, хто плаче» (Рим. 12:15).
Глава 92. Ум між Ангелом і демоном: свобода волі у виборі чесноти чи пороку
Наш ум перебуває посеред двох впливів, кожен із яких навіює йому властиве: Ангел — чесноту, а демон — порок. Проте ум має повну владу, силу і свободу слідувати за ким хоче або противитися спокусі.
Глава 93. Співдіяння святих Сил і природа зла: зброя доброї волі проти бісівського навіювання
Святі ангельські Сили спрямовують нас до добра, а природні насінини чеснот і добре довільне зволення допомагають нам у цьому; ворожим же нападам демонів додають сили наші власні пристрасті та лукава збочена воля.
Глава 94. Три джерела духовного повчання чистого ума: Бог, святі Ангели та логоси творіння
Очищений ум іноді повчає Сам Бог, сходячи на нього Своєю благодаттю; іноді добре навіюють йому святі ангельські Сили; а іноді — сокровенна природа речей, яку він споглядає у світлі Духа.
Глава 95. Збереження чистоти ве́діння: охорона ума від затьмарення плотськими порухами
Умові, який сподобився духовного ве́діння, належить берегти свої думки безпристрасними до речей, споглядання — непохитними й безпомилковими, а стан молитви — тихим і безм’ятежним. Проте він не завжди може втримати цей спокій, бо від несподіваних порухів плоті, немов від їдкого диму, затьмарюється через підступи лукавих духів.
Глава 96. Відмінність між смутком і гнівом: розважливе сприйняття житейських втрат
Не на все те ми гніваємося, через що сумуємо; бо випадків, що засмучують нас, набагато більше, ніж тих, що розпалюють гнів. Наприклад: щось зламалося, щось загубилося, хтось помер. У таких випадках ми лише сумуємо; в інших же — і сумуємо, і гніваємося, якщо не перебуваємо в любомудрому духовному налаштуванні.
Глава 97. Преображення ума у Світлі Трійці: від мінливості образів до повної безвидності в Богові
Ум, приймаючи помисли про речі, зазвичай відповідно до кожного помислу змінює свій вигляд; споглядаючи ж речі духовно, він різноманітно переображається згідно з кожним спогляданням. Проте коли ум опиняється в Богові, він стає цілковито безобразним, безречовинним і безвидним. Бо, споглядаючи Єдиновидного Творця, він і сам робиться єдиновидним і весь стає світловидним.
Глава 98. Досконалість душі: цілковите спрямування пожадливої сили до Бога
Досконалою є та душа, вся пожадлива сила якої остаточно і неподільно спрямувалася до Бога через полум’яну любов.
Глава 99. Досконалість ума: апофатичне пізнання Недовідомого і споглядання Промислу й Суду
Досконалим є той ум, який істинною вірою недовідомо пізнав Недовідомого Бога, духовно оглянув усі Його сотворіння і прийняв від Бога всеосяжне ве́діння про Його святий Промисел і праведний Суд над ними — наскільки це доступно людській природі.
Глава 100. Перевага любові над вірою і надією: вічне перебування у нескінченних віках
Час поділяється на три частини: минуле, теперішнє і майбутнє. Віра простягається на всі ці три частини; надія — на одну (майбутнє); а свята любов — на дві (теперішнє і майбутнє). Віра і надія мають межу і завершення; любов же, з’єднуючись із Пренескінченним Богом і повсякчас зростаючи, непорушно перебуває у вічні й нескінченні віки. Ось чому «найбільша з них — любов» (1 Кор. 13:13).