Драбина божественних дарів, що її богоносні отці знають із досвіду
Цю духовну драбину уклав у глибокому розчуленні блаженний інок Феофан, зобразивши десять благодатних ступенів внутрішнього сходження душі до Бога — від початкової уважної молитви до найвищого богоєднання й обоження:
- Ступінь перший: Чиста молитва. Початкова основа всякого духовного сходження — уважна, смиренна й нерозсіяна молитва до Господа Ісуса Христа, що відсікає суєтні помисли й звертає душу до Бога. Способів і трудів на цьому ступені вельми багато.
- Ступінь другий: Теплота серця. Від тривалої й благоговійної молитви в серці народжується тиха благодатна теплота, яка зігріває душу й приборкує холодність пристрастей.
- Ступінь третій: Свята дія благодаті. Священний рух Святого Духа, який відчутно оживляє серце, даруючи відчуття Божої присутності й духовну бадьорість.
- Ступінь четвертий: Сльози серця й розчулення. Дар благодатних покаянних сліз, які омивають сердечні глибини, приносять сокрушення за гріхи й водночас потішають душу Божою милістю.
- Ступінь п’ятий: Мир помислів. Умиротворення внутрішньої боротьби, коли пристрасні й суєтні думки вщухають, і розум насолоджується глибокою тишею священного безмовства (ісихії).
- Ступінь шостий: Очищення розуму (ума). Звільнення розуму від чуттєвих образів, мрійливості й темряви незнання, завдяки чому він стає дзеркалом Божественної правди.
- Ступінь сьомий: Споглядання небесних таїнств. Благодатне відкриття розумних очей до пізнання внутрішніх логосів творіння, священного змісту Писання та премудрих Божих присудів.
- Ступінь восьмий: Дивне Божественне осяяння. Невимовний спалах несотвореного Божественного світла, який осяває глибини душі й проганяє останні тіні гріховного мороку.
- Ступінь дев’ятий: Невимовне просвітлення серця. Стійке перебування у світлі благодаті, коли серце й розум стають єдиним храмом Святого Духа, наповненим досконалою любов’ю.
- Ступінь десятий: Досконалість і божественне сходження (Обоження). Найвища вершина християнського покликання — непорушна єдність душі з Богом через любов, де людина за благодаттю стає тим, чим Бог є за природою. Цей ступінь нескінченно широкий і невимовний людським словом.
Поетичне повчання про Драбину божественних дарів
І якби забажали ми нині описати всі щедроти благодаті, довгим і безсилим було б людське слово.
А ти, возлюблений брате, знай про ці святі ступені:
Навчає їх живий духовний досвід, а не красномовство плотської мудрості.
Це є Драбина, яка дивовижно підносить людину на духовну висоту!
Десять її ступенів — це істинне оживотворення померлої душі.
Десять ступенів благовістять повноту вічного життя.
Як мовив один із богоносних отців:
«Хто не поспішає здобути вічне життя тут, на землі,
Хай не обманює себе марною надією, що отримає його там, на небі».
Десять ступенів — це Божественна любомудрість;
Десять ступенів — це солодкий плід усіх священних книг;
Десять ступенів відкривають шлях християнської досконалості;
Десять ступенів підносять дух подвижника до небес;
Десять ступенів приводять серце до живого споглядання Бога!
Ця Драбина на перший погляд здається короткою,
Але хто на власному досвіді прийме її в серце,
Той знайде скарб, незбагненний для цього тлінного світу,
І відкриє в собі Божественне джерело, що виточує вічне життя.
Ця Драбина є найкращим і найправдивішим учителем:
Вона показує кожному подвижнику його справжню духовну міру.
Коли бачиш перед собою цю святу Драбину десяти дарів
І помислиш у собі, що твердо стоїш на ній, —
Випробуй сумління й скажи правдиво: на якому ступені перебуваєш насправді,
Аби цим принести користь і нам, недбалим та лінивим.
Якщо ж хочеш, возлюблений, навчитися цього священного діяння,
То полиш марну суєту про безсловесні й земні речі, хоч би й видавалися вони добрими.
Бо нічого з духовного не осягнеш, перебуваючи в безперервному житейському клопоті.
Це пізнається лише на ділі, у тиші серця, а не з пустих балачок;
Я ж нагадую тобі про це лише як братнє слово спонукання.
Є грізне слово святих богоносних мужів,
Хоч і боляче слухати його нашій немочі:
Хто не став хоча б на один із цих благодатних ступенів
І не подвизається щиро, щоб зійти на нього, —
Той у час відходу зі світу й смертної кончини
Зазнає великого страху, трепету й невимовного жаху,
Боячись бути відлученим від Божого лиця.
Зі священним страхом закінчуються ці рядки,
І закінчуються вони на велику душевну користь:
Бо не лише солодкою потіхою навертаються до щирого покаяння
Твердосерді люди, з яких найпершим і найгрішнішим є я сам,
Але й тверезим страхом майбутнього суду.
Хто має вуха, щоб чути, — нехай почує!
Слухай же й розумій це, немічний укладачу цих рядків:
Як насмілився ти промовляти про такі високі таємниці?
Ти, що сам не маєш у серці жодного з цих дарів, —
Як не злякався навчати інших?
Хіба не чув ти, якої кари зазнав Оза в давнину,
Коли насмілився нечистими руками торкнутися Божого Ковчега (2 Цар. 6:6–7)?
Не подумай, улюблений читачу, що я писав це з бажання повчати інших;
Писав я це, аби докорити власному недбальству й безпліддю,
Бачачи переможні вінці справжніх подвижників Христових
І свою власну глибоку вбогість перед Богом.