Глава 1. Справжня суть живої віри
Жива віра в Христа означає готовність померти заради Його заповіді, непохитно вірячи, що ця смерть стає початком істинного вічного життя. Вона вчить вважати вбогість за найбільше багатство, приниження заради правди — за справжню славу, а не маючи нічого земного, вірити, що володієш усім. Віра відкриває незбагненне багатство розуму Христового і спонукає дивитися на все скороминуще, мов на дим і тління.
Глава 2. Терпіння випробувань заради Христа
Віра в Христа означає не лише зневажити земні принади, але й мужньо переносити будь-які випробування, скорботи й біди, з упованням очікуючи Божого відвідання, за словами Давида: «Терпляче надіявся я на Господа, і Він зглянувся на мене».
Глава 3. Першість Божих заповідей над земними узами
Хто шанує людські бажання чи волю родичів більше за Божу заповідь, той не має справжньої віри в Христа: про це безпомилково свідчить совість, адже покликання вірного — ні в чому не переступати заповідей нашого Спасителя.
Глава 4. Духовна драбина спасіння
Жива віра в Христа народжує щире бажання вічного добра і благоговійний страх перед судом; це прагнення приводить до пильного дотримання заповідей; уважне виконання заповідей відкриває людині її власну неміч; усвідомлення власної немочі породжує пам’ять про смерть, а пам’ять про смерть спонукає відкинути все суєтне задля осягнення чистого духовного знання.
Глава 5. Благословенні плоди самотності заради Бога
Зречення від мирської метушні, відмова від гріховних звичок і підпорядкування власної волі Божому задуму швидко приносять велику користь і благодатний мир тому, хто щиро став на цей шлях.
Глава 6. Охорона серця від перших спокус
Залишаючи марноту світу, пильнуй, аби не спокуситися пропозиціями розваг чи компромісів, до яких нерідко підштовхують друзі чи рідні: такі спокуси гасять первісну духовну теплоту серця.
Глава 7. Стійкість перед сльозами та погрозами близьких
Коли мирські принади перестануть тебе вабити, не дивуйся, якщо колишні друзі спершу намагатимуться сльозами відвернути тебе від благочестя, а зустрівши непохитність, раптово спалахнуть роздратуванням. Зберігай мир і твердо тримайся свого вибору.
Глава 8. Пристановище доброго Отця
Бачачи збентеження людей через твій духовний вибір, молися Богові, аби Він утвердив твої стопи в безпечній пристані, де Господь заспокоїть твою втомлену душу серед житейського моря.
Глава 9. Пам’ять про Бога відганяє прив’язаність до світу
Хто прагне звільнитися від полону земної марноти, нехай усім серцем полюбить Бога і плекає невпинну пам’ять про Нього: саме вона надихає легко й радісно залишати тлінне.
Глава 10. Швидкий послух Богові
Коли відчуєш у серці божественний поклик до чесноти, негайно послухай його без зволікань. Богові найприємніший наш швидкий і щирий послух, поєднаний зі скромністю.
Глава 11. Вічність заповідей серед тління світу
Усе матеріальне в цьому світі минає, і лише Єдиний Бог перебуває вічним і нетлінним. Радійте ж усі, хто заради Нього залишив тлінне: Його заповіді є світло і життя вічне.
Глава 12. Збереження духовного полум’я через послух
Прийшовши під опіку духовного наставника, будь завжди готовий до стриманості й праці. Якщо ж отець із турботи благословить тобі полегшення, прийми це зі слухняності, відсікаючи власну сваволю, і так збережеш полум’я серця незагасним.
Глава 13. Пильність перед лицемірними порадниками
Остерігайся тих, хто під виглядом уявного співчуття радить розслабитися, відкинути стриманість і проводити дні в порожніх розмовах. Справжнє смирення викликає роздратування у марнославних, тому тримайся благочестивого миру.
Глава 14. Сльози смирення
Справжнє смиренномудріє, поєднане з покаянними сльозами, прихиляє до душі Боже милосердя і викликає щиру повагу навіть у тих, хто раніше сумнівався.
Глава 15. Довіра духовному наставникові
Віддавши себе під духовне керівництво, навчися повної довіри: нічого не починай без благословення наставника і не розпоряджайся речами за власною примхою.
Глава 16. Чистота наміру в милостині
Краще для початківця бути скромним і незаможним, аніж самочинно розпоряджатися коштами: усе своє життя з чистою вірою віддай у руки Божі.
Глава 17. Стриманість у дрібницях виховує волю
Навчися терпінню навіть у найменших тілесних потребах: стримуючи миттєві забаганки, ти навчишся підкоряти помисли і здобудеш чисту совість.
Глава 18. Благословення на всяке діло
Блаженний той, хто постановив собі нічого не починати без внутрішньої молитви та мудрої поради: перебуваючи в такому намірі, людина уникає багатьох падінь.
Глава 19. Бачення Христа у духовному пастирі
Хто з чистою вірою сприймає свого наставника за Богом, той у його слові чує настанову Самого Христа. Перебувати в такому послусі — означає перебувати з Христом, що є джерелом вічної радості.
Глава 20. Любов до тих, хто ображає
Хто від щирого серця любить своїх кривдників і щиро молиться за тих, хто його утискає, той надзвичайно швидко сходить на вершину духовної досконалості. Така любов занурює серце в безодню смирення і потоки розчулення, а розум підносить до споглядання небесної краси.
Глава 21. Внутрішня свобода від помислів
Справжньому подвижникові належить не лише уникати лихих діл, але й берегти свій розум від суперечливих і пристрасних думок, повсякчас перебуваючи в душекорисних роздумах про Бога.
Глава 22. Душевне око і духовне світло
Якщо на очі людини накласти пов’язку, вона навіть при нагому тілі не побачить сонця; так і той, хто роздав усе майно, але не звільнив душевне око від спогадів про мирську марноту, ніколи не побачить духовного світла Христового.
Глава 23. Очищення зору душі пам’яттю смертною
Як пов’язка затуляє тілесний зір, так світські помисли й прив’язаності затуляють душевне око. Прожени їх тверезою пам’яттю про вічність — і твоєму серцю відкриється істинне Боже світло.
Глава 24. Свідчення прозрілого
Сліпий від народження не повірить у красу світла, доки сам не зцілиться; той же, хто благодаттю Божою прозрів духом, твердо свідчить, що євангельське світло — це жива істина.
Глава 25. Духовна зрячість і небезпека сліпоти
Зрячий ясно бачить різницю між днем і ніччю. Той, хто прозрів духовно, споглядає незахідне Боже світло; якщо ж через недбальство він знову засліпне, то з болем усвідомлює свою втрату. Духовно ж сліпий навіть не уявляє, якої благодаті позбавлений.
Глава 26. Поміркованість тіла живить дух
Неможливо водночас досита насолоджуватися вишуканими наїдками і духовно споглядати божественну благодать. Наскільки людина стає рабинею черева, настільки втрачає духовні дари; і наскільки обмежує тілесні примхи, настільки сповнюється небесної розради.
Глава 27. Повне відкидання пристрасних жадань
Відкиньмо не лише надмірне багатство, але й саме бажання володіти ним. Умертвімо тілесні пристрасті стриманістю й працею, адже доки пристрасті живуть у серці, душа залишається мертвою для виконання Божих заповідей.
Глава 28. Непокірність марнославного серця
Як вогонь розгорається ще сильніше, коли в нього підкинути хмизу, так і марнославне серце не здатне впокоритися: коли його хвалять — воно звеличується; коли докоряють — люто перечить; коли благають — пишається.
Глава 29. Самовбивчість сперечань
Людина, яка звикла постійно сперечатися й перечити, тримає в руках меч проти самої себе: засліплена впертістю, вона сама ранить власну душу й відчужується від вічного життя.
Глава 30. Сперечання як пастка гордині
Той, хто любить перечити, заковтує гачок лукавого, замаскований самовиправданням: язик стає знаряддям гордині, і душа занурюється у вир пристрастей.
Глава 31. Терпіння безчестя сокрушає внутрішнього змія
Якщо людина тяжко боліє серцем від найменшого безчестя, це свідчить про наявність у ній змія гордині. Якщо вона перетерпить образу мовчки й зі смиренням, вона обеззброює цього змія; якщо ж почне зухвало перечити, змій увіллє отруту в саме її серце.
Глава 32. Вибір духовного наставника
Бажаючи навчитися євангельського життя, не звертайся до недосвідченого чи пристрасного вчителя, аби замість Христової лагідності не перейняти від нього духу гордині та омани.
Глава 33. Молитва про істинного наставника та читання Писання
Молися зі сльозами, аби Господь послав тобі святого й безпристрасного провідника. Самовіддано досліджуй Святе Писання та діяльні твори святих отців, аби звіряти кожне повчання, мов у чистому дзеркалі, відкидаючи будь-яку облуду.
Глава 34. Небезпека незрячих проводирів
Той, хто сам не бачить світла істини, але береться навчати інших, подібний до сліпця, який веде іншого сліпого: обидва неминуче впадуть у яму погибелі.
Глава 35. Споглядання Єдиного Бога
Хто сліпий щодо Єдиного Бога, той сліпий у всьому; хто ж споглядає Єдиного Бога, той бачить усе творіння в Його світлі. Перебуваючи в Богові, він вільний від рабства перед земними речами.
Глава 36. Зодягнення в образ Христа
Хто розумом і серцем не зодягнувся в образ Господа нашого Ісуса Христа, той залишається лише плоттю і кров’ю: він не здатний збагнути духовної слави, подібно до сліпця, який не може уявити сяйва сонця лише зі слів.
Глава 37. Зрілість духовного пастиря
Лише той, хто сам носить образ небесного Христа і дійшов до міри духовного віку, здатний безпечно й мудро наставляти стадо Боже; тому ж, хто ще не досяг чистоти, безпечніше залишатися під керівництвом досвідчених.
Глава 38. Пошана до наставника заради Христа
Хто дивиться на свого духовного наставника з благоговінням заради Христа, той не дозволить собі зухвалих сперечань, бо знає силу Божої любові.
Глава 39. Послух береже від вічної смерті
Хто з довірою ввіряє своє духовне життя досвідченому пастирю, той уникає духу суперечок, який породжує душевну темряву і відчуження від Бога.
Глава 40. Смиренне прийняття суду
Перш ніж пролунає суддівський вирок, підсудному дозволяють висловитися; коли ж вирок проголошено за правдою, йому личить прийняти його без суперечок і нарікань. Так само й подвижник смиренно приймає виправлення від Бога.
Глава 41. Сповідь як суд над собою
Вступаючи на духовний шлях і відкриваючи таємниці власного серця наставникові, учень свідомо судить самого себе, визнаючи власну духовну неміч. Через щирий послух і смирення він звільняється від усяких мук сумніву та пристрастей, пізнаючи глибину таїнства покаяння.
Глава 42. Мир серця у слухняності
Хто твердо зберігає пам’ять про свою духовну неміч, той ніколи не збуриться від порад, настанов чи викриттів наставника. Недовіра ж і бунт проти духовного отця позбавляють душу благодаті й занурюють її в темряву гордині.
Глава 43. Щоденна молитва за зцілення душі
Нехай кожен послушник щодня щиро взиває до Бога: «Владико і Господи всього творіння, Ти єдиний Лікар душ і тіл! Вислухай благання моє і благодаттю Святого Духа сокруши змія пристрастей, що гніздиться в мені. Даруй моєму серцю правдиве смирення і світлі помисли покаяння, аби я не загинув наприкінці шляху, бо Ти знаєш моє щире прагнення спастися, а Тобі можливе все, що неможливе людям».
Глава 44. Відсікання сваволі як смерть для світу
Ті, хто поклав міцну основу віри у дворі благочестя й утвердив свої стопи на камені послуху, сприймають настанови отців немов слово Самого Бога. Сповнюючи їх без вагань, вони звершують найвищий подвиг — відсікання власної егоїстичної волі, що приносить повне визволення від суєти світу.
Глава 45. Смирення уподібнює Христу
Того, хто зухвало сперечається з наставником, спокушають біси; а тому, хто смиряється заради правди, дивуються ангели, бо такий уподібнюється до Самого Сина Божого, Який виявив послух Своєму Отцеві аж до смерті хресної.
Глава 46. Тверезість у сердечному сокрушенні
Невчасне й надмірне самобичування здатне потьмарити розум, відігнати чисту молитву й породити жорстокість або розпач. Покаяння має бути тверезим, світлим і сповненим надії на Боже милосердя.
Глава 47. Перемога над духом зневіри словом надії
Коли ти прагнеш щиро виконати всі Божі заповіді, а ворог сіє в серці кукіль смутку, навіюючи: «Ти не зможеш спастися серед цього світу й зберегти всі заповіді», — зупинися на самоті, зосередь свій розум і скажи своїй душі: «Чому сумуєш, душе моя, і чому бентежиш мене? Надійся на Бога, бо я ще прославлятиму Його! Ніхто не виправдається власними заслугами, але я уповаю на безмежне милосердя мого Спасителя».
Глава 48. Збереження образу Божого
Бог вимагає від нас лише одного: не грішити й берегти в чистоті нетлінний божественний образ і небесну гідність. Зодягнувшись у світлу ризу Духа, ми перебуваємо в Богові, стаючи синами Божими за благодатним усиновленням.
Глава 49. Подолання лінощів і важкості духу
Коли лінощі та душевне знемагання намагаються відвести тебе від молитви, посіваючи страх і смуток, не піддавайся цій млявості. Негайно стань на звичне місце молитви, припади до Чоловіколюбця Бога зі сльозами покаяння — і Господь скоро подасть тобі полегшення й радість.
Глава 50. Чисте серце долає будь-який страх
Хто здобув чисте серце, той переміг усякий страх. Той же, хто ще очищується, то бореться зі страхом, то долає його благодаттю. Лише нечутливий і самовпевнений марнославець тремтить від примарного страху там, де немає жодної небезпеки для тих, хто боїться Господа.
Глава 51. Вогонь благодаті відганяє темні сили
Хто ходить у живому страху Божому, той не боїться жодних ворожих нападів чи підступів лихих людей. Він сам стає немов палаючий вогонь: проходячи серед темряви світу, він проганяє темні сили сяйвом божественного світла, що виходить від його чистої душі.
Глава 52. Твердість віри серед мирських суперечок
Людина, сповнена страху Божого, не боїться розмов із лукавими людьми: маючи всезброю непохитної віри, вона стоїть посеред мирського гамору, немов сильний воїн, захищаючи істину премудрим словом правди.
Глава 53. Свобода пастиря від мирських клопотів
Навіть той, хто керує багатьма людьми і несе відповідальне служіння, має зберігати серце вільним від житейської тривоги, пам’ятаючи настанову Спасителя: «Не турбуйтеся про життя ваше, що вам їсти чи пити… про все це побиваються язичники».
Глава 54. Внутрішня свобода у повсякденній праці
Хто в думках повсякчас переживає за мирські речі, той залишається рабом тривоги. Справді вільний пастир чи керівник ніколи не буває бездіяльним, але все виконує з миром, довіряючи наслідки Божому промислу.
Глава 55. Власна оселя душі
Пильнуй, аби, намагаючись збудувати душевний дім іншим, ти не зруйнував власної внутрішньої оселі: духовне наставництво вимагає великої розсудливості та береження власного миру.
Глава 56. Чистота наміру при служінні іншим
Якщо тобі довірено управління земними справами чи майном спільноти, будь пильним, мов палаючий вогонь: відсікай будь-яке користолюбство щирою сповіддю, аби служіння іншим принесло тобі вінець, а не осуд.
Глава 57. Реальність дії Святого Духа в кожному поколінні
Хто сам ніколи не відчував безпристрасності, той не вірить, що вона можлива на землі. Так само й той, хто має лише теоретичні знання, не вірить, що й нині Святий Дух діє в очищених серцях так само сильно, як і в апостольські часи. Проте кожен судить про благодать за мірою власного духовного досвіду.
Глава 58. Безпристрасність душі освячує тіло
Існує стриманість тілесна, і є справжня безпристрасність душі. Саме безпристрасність очищеної душі освячує все тіло і сповнює його небесним світлом Святого Духа.
Глава 59. Царська багряниця благодаті
Як бідняк, якого цар одягнув у світлу багряницю і наблизив до свого престолу, з безмежною любов’ю дивиться на свого добродія, так і душа, очищена заповідями, ясно споглядає у своєму серці світло Христа, зодягаючись у нетлінну одежу Святого Духа.
Глава 60. Правильне розуміння сили Святого Письма
Багато хто читає Божественне Писання, але мало хто розуміє його живу силу. Не слід відносити на далеку вічність те, що має діяти в серці вже сьогодні, і не треба зневірятися в обітницях, які щодня здійснюються над вірними.
Глава 61. Єдність вірних у Христі
Ми, віруючі, покликані бачити всіх братів немов одну людину, пам’ятаючи, що в кожному з них таємниче живе Христос. Будьмо готові з любов’ю покласти душу за ближнього, відкидаючи будь-який осуд. Навіть коли бачиш, що брата борючи пристрасті, ненавидь не саму людину, а пристрасть, яка завдає їй болю.
Глава 62. Небезпека нещирості в духовній спільноті
Лицемірство, приховані вади чи недбальство руйнують благодатну єдність сердець, тому кожен покликаний до правдивості й щирості перед Богом і братами.
Глава 63. Житейські турботи гасять теплоту серця
Як пісок, висипаний у піч, гасить полум’я, так і надмірні мирські турботи та прив’язаність до речей гасять молитовну теплоту серця в самій миті її зародження.
Глава 64. Пам’ять про смерть приборкує пожадання
Хто живо усвідомив неминучість смерті, той відвертається від розкошів, пияцтва й марнославного одягу, задовольняючи лише насущні потреби тіла й відсікаючи егоїстичні примхи.
Глава 65. Щире покаяння без компромісів
Хто щиро став на шлях покаяння, той не шукає легких шляхів чи компромісів для плоті, але мужньо приймає труднощі, які очищують душу від застарілих пристрастей.
Глава 66. Спасительний біль покаяння
Початок духовного життя неможливий без благословенного сердечного болю за свої гріхи: хто намагається збудувати духовне життя без сокрушення серця, той будує дім на повітрі без фундаменту. Проте цей покаянний біль швидко перетворюється на неземну радість і вічне життя.
Глава 67. Перетворення покаянного смутку на вічну радість
Коли людина не тікає від покаяння, а мужньо несе його подвиг, цей початковий біль приводить її перед лице Царя Христа: тоді узи страху розриваються, і в серці відкривається невичерпне джерело благодатних сліз, тиші, лагідності та світла.
Глава 68. Світло Святого Духа і таїнство обоження
Хто сподобляється споглядати в серці світло Пресвятого Духа, той у благоговійному трепеті схиляється перед Його величчю: божественний вогонь, омитий сльозами любові, розгорається все ясніше, доки людина сама не засяє світлом, з’єднуючись із Богом через обоження.
Глава 69. Сльози розчулення як умова благодатного смирення
Доки в серці немає щирого розчулення і покаяння, даремно думати, ніби ми вже маємо страх Божий і смирення. Лише через очищення покаянням душа пом’якшується, стає здатною прийняти благодать Святого Духа і пізнати невимовну чесноту Христового смирення.
Глава 70. Розпізнавання удаваного благочестя
Стережися тих, хто носить лише зовнішню овечу шкуру благочестя, але всередині сповнений заздрості, розбрату й гордині. Справжня святість виявляється в простоті серця, лагідності та безкорисливій любові.
Глава 71. Красномовство і мовчання
Легковажні люди часто вважають балакучого марнославця за великого наставника, а мовчазного подвижника, який береже чистоту уст, мають за простодушного невігласа, не вміючи розпізнати суть за зовнішністю.
Глава 72. Сприйняття слова істини
Ті, хто вражений гординею, з острахом і роздратуванням відвертаються від слова, натхненного Духом Святим; зате охоче аплодують тим, хто красномовно лестить їхньому самолюбству.
Глава 73. Вогонь Святого Духа оживляє всі чесноти
Чисте серце вміщає в собі всі чесноти немов одне неподільне ціле. Проте самі лише людські зусилля подібні до холодних ковальських інструментів: доки на них не зійде вогонь Святого Духа, вони не здатні самостійно викувати святості й очистити душу від скверни.
Глава 74. Хрещальна благодать і повернення освячення через покаяння
У хрещенні ми отримуємо повне відпущення гріхів і насіння Святого Духа, проте повнота благодаті розкривається лише через діла віри. Якщо ми після хрещення занепали, то через покаяння, сльози й сповідь знову повертаємо первісну чистоту й освячення.
Глава 75. Щоденне покаяння
Омивання покаянням передує повноті причастя Святого Духа. Тому заповідь «Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне» дана нам як повсякденний і безперервний духовний орієнтир.
Глава 76. Духовні заручини душі з Христом
Душам вірних благодать Святого Духа подається на знак заручин із Христом. Як наречена не може бути певною у шлюбі без заручин, так і душа знаходить непохитну певність у вічному сопричасті з Богом лише тоді, коли прийме в серце благодатний перстень Святого Духа.
Глава 77. Чесноти як свідки духовного завіту
Як для укладання надійного союзу необхідні підписи вірних свідків, так свідками духовних заручин душі з Христом є щире виконання заповідей і здобуття християнських чеснот.
Глава 78. Перстень Нареченого
Виконанням заповідей укладається благословенний союз, чеснотами він запечатується, і тоді Небесний Наречений — Христос — дарує душі перстень Свого Пресвятого Духа.
Глава 79. Очікування небесного чертога
Наречена перед шлюбом приймає заручини, а всі обіцяні скарби отримує після весілля; так і християнська душа тут, на землі, приймає завдаток Святого Духа, а повноту вічних благ і Царства Небесного успадковує після свого переходу у вічність.
Глава 80. Застереження проти нетерпіння та розриву союзу
Якщо наречений забарився, нерозважлива наречена в роздратуванні може зневажити його любов і розірвати шлюбну хартію. Так буває і з душею, коли подвижник через нетерпіння каже: «Доки мені терпіти?», полишає працю над заповідями, зневажає покаяння і тим самим сам розриває союз із Богом. Стійте ж твердо в терпінні й надії до самого кінця, аби увійти у вічну радість Господа нашого Ісуса Христа. Амінь.
Глава 81. Вірність Небесному Нареченому
Якщо наречена зневажить любов свого судженого задля іншого й житиме з ним таємно чи явно, вона не лише втратить усі обіцяні блага, а й зазнає справедливого осуду. Так буває і з нами: якщо хтось проміняє любов Небесного Нареченого — Христа — на якусь земну річ чи пристрасть, прив’язавши до неї своє серце явно або потайки, він стає негідним союзу з Ним. Адже Господь каже: «Я люблю тих, які мене люблять» (Прип. 8:17).
Глава 82. Збереження заручин Святого Духа
Кожен християнин має пильнувати, чи прийняв він у серце благодатні заручини Святого Духа від Владики Христа. Якщо прийняв — нехай трудиться з усіх сил, аби зберегти їх; якщо ж іще не сподобився — нехай ревно шукає їх через добрі діла, щире покаяння та виконання заповідей, які приваблюють Божу благодать.
Глава 83. Фундамент заповідей і покрівля благодаті
Подібно до того, як покрівля будинку тримається на міцному фундаменті, а фундамент закладається саме задля покрівлі (бо одне без одного непридатне для життя), так і благодать Святого Духа зберігається виконанням заповідей. Виконання заповідей є фундаментом, але без благодаті Святого Духа самі лише людські зусилля не приносять повноти спасіння.
Глава 84. Недовершеність чеснот без благодаті Духа
Будинок без даху, залишений через недбалість будівельника, стає посміховиськом і руйнується негодою. Так само й той, хто поклав початок виконанню заповідей і звів стіни чеснот, але не сподобився благодаті Святого Духа у внутрішньому спогляданні й духовному відчутті, залишається недовершеним. Причиною втрати благодаті є або занедбання покаяння, або нехтування «дрібними» заповідями, без яких дім чеснот не може вкритися благодаттю.
Глава 85. Мета Боговтілення — наше примирення й обоження
Син Божий зійшов на землю, щоби примирити нас з Отцем, коли ми були Його ворогами, і таїнственно з’єднати нас із Собою через Свого єдиносущного Святого Духа. Той, хто відпадає від цієї благодаті, позбавляє себе примирення з Богом і втрачає плоди спасіння.
Глава 86. Визволення від пристрастей і тягар плоті
Хто причастився Святого Духа, той звільняється від пристрасних похотей і гріховних насолод, хоча й залишається підвладним природним потребам тіла. Душа, відчувши безсмертну солодкість перебування з Богом, повсякчас прагне небесного; коли ж потреби тлінного тіла змушують її опускатися до земного, вона відчуває таку скорботу, подібну до муки душі грішника під час розлучення з тілом.
Глава 87. Біль віддалення від Божественного світла
Любитель світу вважає смертю відмову від скороминущих плотських розкошів. Натомість для боголюбного й чистого серцем найменше віддалення думки від Бога є справжньою смертю. Якщо той, хто осліп на тілесні очі, невтішно сумує за втраченим сонячним світлом, то наскільки більше горює той, хто скуштував небесного світла Святого Духа, коли щось заважає йому споглядати невимовні блага, в які прагнуть проникнути самі ангели.
Глава 88. Справжнє мірило святості в різних образах життя
Одні вихваляють пустельництво й самітництво, інші — спільнотне монаше життя (кіновію), ще інші — пастирське служіння церковного проводу й учительства. Не слід легковажно звеличувати одне й принижувати інше. У будь-якому стані найблаженнішим є життя, що звершується виключно заради Бога і за Його святою волею.
Глава 89. Різноманітність служінь у єдиному тілі Церкви
Як людське суспільство процвітає завдяки взаємодопомозі різних майстрів і професій, так і в духовному житті: один подвизається в одній чесноті, інший прямує іншим шляхом подвигу. Допомагаючи одне одному, всі вірні сходяться до єдиної святої мети — Царства Божого.
Глава 90. Єдина мета духовного подвигу
Єдина справжня мета кожного, хто живе за Богом, — догодити Христу, примиритися з Отцем через причастя Святого Духа й знайти вічне спасіння. Якщо ж цього плоду немає, то всі труди, подвиги й життєві шляхи виявляються марними й суєтними.
Глава 91. Омана марнославного самітництва
Хто пішов у пустелю чи на гору заради безмовності, але звідти марнославно пише листи до мирян, лестячи їм задля похвали, той подібний до чоловіка, який покинув блудницю, але здалеку продовжує листуватися з її коханцями і вихваляти їх. Навіть якщо він тілом далекий від світу, серцем і помислами він залишається в його полоні.
Глава 92. Чеснота в миру проти марнославства в пустелі
Наскільки ті, хто живе серед світу, але береже серце й почуття в чистоті від пожадань, гідні похвали і є блаженними, настільки ж ті, хто живе в печерах і горах, але жадає людської слави, огидні перед Богом. Прагнення поширити славу про своє чернече ім’я по всьому світу є духовним перелюбом перед Всевишнім, Який випробовує серця.
Глава 93. Сходження духовною драбиною до Христа
Хто щиро відрікається від світу, той твердо вірить у Боже милосердя і знає, що Господь прославляє через безчестя, збагачує через убогість і дарує вічне життя через умертвіння плотських забаганок. Спрагла душа біжить цим шляхом чеснот, немов до живого джерела, сходячи небесною драбиною, на вершині якої Сам Господь із радістю приймає кожного подвижника.
Глава 94. Невидима Божа підтримка на шляху сходження
Тим, хто без вагань іде до Бога, Господь ніколи не дає впасти остаточно: коли сили подвижника вичерпуються, Він простягає Свою всемогутню руку — явно чи таємно, — доки душа не зійде на вершину й не з’єднається з Ним у спогляданні вічних благ.
Глава 95. Послідовність духовного зростання
Спершу належить смиренно підставити шию під ярмо Христових заповідей і невтомно працювати над очищенням душі, стаючи запашним Божим садом. Лише тоді, коли Отець і Син через Святого Духа оселяться всередині нас, Господь покличе людину до того чи іншого особливого служіння. Не шукай вищих служінь передчасно з людської волі, а терпляче виконуй заповіді й чекай Божого поклику.
Глава 96. Готовність до нових духовних сходжень
Коли Господь через Святого Духа покличе тебе від одного духовного ділання до вищого, не опирайся Його волі. Бог не хоче, щоб ми залишалися назавжди на початковому рівні, але прагне вести нас до дедалі більшої досконалості згідно зі Своїм промислом.
Глава 97. Відсікання своєї волі задля укорінення волі Божої
Хто умертвляє власну егоїстичну волю, той насаджує у своєму серці волю Божу. Нехай він уважно пильнує цей паросток: чи пустив він глибоке коріння в ґрунті смирення, чи розквітає благодаттю і чи приносить солодкі плоди любові й миру.
Глава 98. Дар пізнання Божої волі через страх Божий
Хто зі страху Божого відсікає своє свавілля, тому Господь незбагненно дарує Свою волю, закарбовуючи її в серці. Він відкриває духовний зір розуму для її розпізнання і подає силу благодаті Святого Духа для її невідступного виконання.
Глава 99. Вдячність за дар прощення і синівства
Якщо ти отримав прощення своїх гріхів у сповіді чи через прийняття чернечого образу, розваж, до якої безмежної любові й смирення це тебе зобов’язує. Будучи гідним вічного засудження, ти не лише позбувся кари, а й був усиновлений Богом і покликаний стати Його другом. Пильнуй же, щоб не зневажити Творця новими гріхами, а прославляй Його всім своїм життям.
Глава 100. Гідність розумної душі
Наскільки душа вища за тлінне тіло, настільки людина, наділена духовним розумом, цінніша за весь видимий матеріальний світ. Не захоплюйся величчю космічних творінь, а пізнай гідність власної безсмертної душі й прославляй Бога, Який прикрасив тебе Своїм образом і благодаттю.
Глава 101. Прославлення Отця через несення Хреста
Ми прославляємо Небесного Отця лише так, як прославив Його Син: через хрест, умертвіння для мирських пристрастей, терпіння образ і скорбот. Переносячи випробування заради Христа з непохитною лагідністю, ми уподібнюємося Спасителеві і стаємо істинними спадкоємцями Його вічної слави.
Глава 102. Прив’язаність до земного як корінь душевного болю
Душа, яка не очистилася від пристрасної прив’язаності до видимих речей, не здатна без скорботи зносити випробування, що надходять від бісів чи людей. Зв’язана любов’ю до світу, вона впадає у відчай від убогості, оплакує майнові втрати й тяжко страждає від найменшого тілесного болю.
Глава 103. Оновлення внутрішньої людини через терпіння скорбот
Коли людина відриває серце від чуттєвих пожадань і з’єднується з Богом, вона з легкістю сприймає втрату грошей і майна. Навіть тілесні недуги вона приймає з радістю та вдячністю, бачачи, що «хоч наша зовнішня людина й тліє, проте внутрішня оновлюється день у день» (2 Кор. 4:16). Це високе терпіння досягається лише через благодатну духовну мудрість.
Глава 104. Смирення як ключ до пізнання Божих таїнств
Хоч би якими світськими науками чи інтелектуальними навичками володіла людина, вона ніколи не проникне в глибини таїнств Божих, доки не впокориться і не відкине свою зарозумілість. Хто смиренно стає «нерозумним» заради Христа, того Святий Дух уводить у град живого Бога і навчає невимовних одкровень, недоступних людській мудрості.
Глава 105. Засліпленість світської мудрості перед Божим світлом
Люди, навчені лише зовнішньої світської філософії, часто вважають безумними тих, кого надихає Святий Дух. Проте самі вони духовно сліпі, бо їхня мудрість, за словом апостола, є «земною, душевною, демонською» (Як. 3:15). Перебуваючи в темряві, вони насміхаються з тих, хто споглядає Божественне світло, бо самі ніколи не скуштували благодатних дарів.
Глава 106. Незмінність святості та безпристрасності в кожну епоху
І в наші дні серед людей перебувають істинні святі, сповнені Божественного світла, які настільки очистили серце від плотських пристрастей, що залишаються непохитними у безпристрасності. Ті, хто заперечує можливість святості в наш час, просто не розуміють Святого Письма й через власні лінощі та зарозумілість зводять наклепи на подвижників Духа.
Глава 107. Мета перебування досконалих серед світу
Досконалі мужі, сповнені небесної благодаті, виходять до людей виключно заради того, щоб нагадати їм заповіді Божі та допомогти навернутися до спасіння. Якщо ж слухачі залишаються глухими й засліпленими гріхом, праведники з плачем повертаються до своїх келій і моляться за їхнє спасіння, самі перебуваючи в непорушному мирі з Господом.
Глава 108. Обоження як найвища мета Втілення Слова
Мета всього промислу Боговтілення полягає в тому, щоб Син Божий став Сином Людським, а нас, людей, за благодаттю вчинив синами Божими. Він народжує нас із висоти Святим Духом і вже тут, на землі, дарує нам відчуття Свого Царства, щоб ми могли з упевненістю сказати: «Життя наше сховане з Христом у Бозі» (Кол. 3:3).
Глава 109. Хрещення і свобода волі
Святе Хрещення визволяє людину від рабства дияволу, але не позбавляє її вільної волі. Від нашого власного вільного вибору залежить: перебувати після хрещення у виконанні заповідей Христових чи через недбальство й гріховні вчинки знову повернутися під ярмо ворога.
Глава 110. Незмінність людської природи і моральний вибір
Людина була створена Богом доброю за природою. Хрещення і благодать не змінюють сутності нашої природи, але освячують волю. Як меч сам по собі не є злим чи добрим, а лише знаряддям у руках людини, так і наша природа діє залежно від того, куди спрямоване вільне бажання серця — до чесноти чи до гріха.
Глава 111. Христос у кожному потребуючому
Заповідь Христа: «Я був голодний, і ви нагодували Мене; був спраглий, і ви напоїли Мене» (Мт. 25:35) дана не на один день, а на все наше життя. У кожній бідній, хворій і потребуючій людині таїнственно перебуває Сам Спаситель, приймаючи служіння від Своїх вірних рабів.
Глава 112. Небезпека вибіркового милосердя
Якщо людина допомогла сотні нужденних, але мала змогу допомогти ще одному, проте прогнала його з порожніми руками, вона буде суджена Христом за те, що знехтувала Ним Самим. Адже Господь невидимо присутній у кожному з найменших братів Своїх.
Глава 113. Безперервність обов’язку любові
Хто сьогодні щедро поділився всім необхідним, а завтра залишив брата помирати від холоду й голоду, маючи можливість допомогти, той відкинув Того, Хто сказав: «Усе, що ви зробили одному з цих найменших моїх братів, ви мені зробили» (Мт. 25:40).
Глава 114. Смиренне служіння ближньому як Самому Богу
Заради Христа, Який уподібнився найбіднішим, нехай ніхто не підноситься над своїм братом. Навпаки, дивися на кожного ближнього як на образ Самого Христа, вважай себе нижчим за всіх і будь готовий послужити йому навіть усім своїм майном, наслідуючи Спасителя, Який віддав Свою кров за наше спасіння.
Глава 115. Постійність любові до ближнього
Заповідь любити ближнього, як самого себе, дана на кожен день життя. Якщо прагнеш, щоб інші ставилися до тебе з милосердям і добротою, чини так само стосовно кожного потребуючого повсякчас, без винятків і перерв.
Глава 116. Повнота євангельської жертовності
Той, хто по-справжньому любить ближнього, не зберігає надлишків, коли поруч страждає незахищений. Якщо хтось володіє хоча б копійкою чи скибкою хліба, але закриває серце від прохача, він уподібнюється до того, хто зневажив голодного й спраглого Христа, навіть якщо перед тим нагодував багатьох інших.
Глава 117. Джерело сили для подвигу любові
Якщо ці вимоги видаються комусь непосильними, нехай він згадає слова апостола Павла: «Любов Христа охоплює нас, коли ми роздумуємо про те, що один помер за всіх» (2 Кор. 5:14). Саме жива любов до Розп’ятого Спасителя надихає серце на радісне й повне служіння ближнім.
Глава 118. Найвища чеснота вміщає всі менші
Як найвищі заповіді вміщають у собі всі окремі правила, так і вищі чесноти охоплюють менші. Хто роздав усе своє майно вбогим заради Бога, той одним цим актом виконав усі настанови про милостиню. Хто перебуває в невпинній внутрішній молитві, той безперервно славить Творця понад встановлені години богослужінь. А той, хто стяжав у серці Самого Христа, носить у душі живе джерело премудрості й стає живим відкритим посланням Божим для інших.
Глава 119. Причини нічних спокус і тілесна пильність
Нічні тілесні збурення й витікання трапляються з різних причин: від переїдання, марнославства, заздрості бісівської, а також через страх перед Літургією чи Причастям. Часто вони виникають і тоді, коли людина вдень пристрасно розглядала чужі обличчя або вела пусті балачки про пристрасті. Тому завжди тримай свій розум у пам’яті про Бога, за словами пророка: «Завжди бачу Господа перед собою, бо Він праворуч мене, щоб я не захитався» (Пс. 15:8), і відсікай будь-які пристрасні помисли.
Глава 120. Монаше смирення й уникнення марнославства
На початку чернечого шляху насаджуй у собі глибоке смирення. Ніколи не поводься зухвало перед настоятелем і не шукай від нього почестей. Не шукай дружби зі знатними й впливовими людьми та не вештайся по чужих келіях, бо це живить марнославство і породжує недовіру. Перебувай у своїй келії в молитовній тиші; коли ж до тебе прийде брат, прийми його з любов’ю, дай щиру пораду і бережи свій внутрішній мир у Христі.
Глава 121. Щоденне випробування совісті та покаянний плач
Належить повсякчас мати в серці страх Божий і щодня ввечері щиро випробовувати себе: що зроблено доброго, а що лихого. Про добрі діла одразу забувай, аби не впасти в оману марнославства; натомість через провини сокрушайся в серці зі сльозами покаяння та щирою сповіддю перед Богом. Коли мине день, запитай себе: чи не осудив ти когось, чи не вразив словом, чи не дивився пристрасно, чи не проявив непослуху й роздратування, чи не полонили твій розум марні помисли під час спільної молитви, чи не піддався зневірі й лінощам? Оскільки ніхто з народжених на землі не вільний від скверни навіть на один день, кожного вечора взивай до Творця: «Господи, прости мені все, чим згрішив я словом, ділом чи помислом, свідомо чи несвідомо».
Глава 122. Щирість і незламна довіра до духовного отця
Щодня сповідай кожен помисел своєму духовному наставникові. Усе, що він скаже тобі на користь душі, приймай з непохитною вірою — немов із самих уст Божих. Ніколи не переповідай іншим порад і запитань старця, вихваляючись чи піддаючи їх людському обговоренню, адже така балакучість свідчить про недовіру й завдає шкоди душі новоначального.
Глава 123. Смиренний погляд на братію та сльози в храмі
Дивися на всіх, хто живе поруч із тобою в обителі, як на святих, а себе самого вважай останнім і найгрішнішим з усіх. Стоячи на богослужінні з цією думкою, плач у серці від покаянного розчулення. Якщо ж відчуєш, що твої сльози помічають інші й до серця підступає марнославство, непомітно вийди в притвор чи на самоту, а потім спокійно повернися на своє місце. Ніколи нікого не осуджуй, а думай про себе: «Брати бачать мою неміч і моляться за моє спасіння». Така постава приваблює Божу благодать.
Глава 124. Усамітнення в келії та уникнення марнослів’я
Без крайньої потреби не ходи по чужих келіях, хіба що за благословенням до настоятеля, та й то зрідка. Запитання про помисли краще ставити в храмі. Після богослужіння чи послуху негайно повертайся до своєї келії. Відходячи до сну, візьми благословення настоятеля й мовчки йди на спочинок: краще уважно проказати на самоті одне «Трисвяте», ніж годинами марнувати час у пустих розмовах. Де панує щирий плач за гріхи, там сходить Божественне світло, яке розсіює будь-яку зневіру (акедію).
Глава 125. Чистота духовного спілкування без пристрасної прив’язаності
Не плекай особливої пристрасної вибіркової прихильності до когось одного з братів, навіть якщо він здається тобі взірцем чеснот. Духовна симпатія може непомітно перерости в душевну або плотську прив’язаність, що принесе душі велику скорботу й неспокій. Справжнє смирення і чиста молитва навчать тебе любити всіх рівною, безпристрасною любов’ю.
Глава 126. Рівна любов до всіх і відчуження від світу
Будь серед братії немов чужинець, що мандрує до Небесного Єрусалима. Люби всіх однаковою Христовою любов’ю: подвижників шануй як Божих угодників, а за немічних гаряче молися. Очищай своє серце сльозами покаяння, щоб сподобитися благодаті Святого Духа й осягнути блаженство чистих серцем, для яких усі люди рівні перед Богом.
Глава 127. Сутність повного зречення світу
Справжнє зречення світу полягає не лише в зміні одягу чи місця проживання, а насамперед у цілковитому відсіканні власної егоїстичної волі та в безпристрасності щодо батьків, родичів і колишніх житейських зв’язків.
Глава 128. Роздавання майна та внутрішнє звільнення
Хто щиро йде за Христом, той позбувається земного майна, роздаючи його вбогим за євангельським словом: «Піди, продай усе, що маєш, і роздай бідним» (Мт. 19:21). Разом із цим подвижник звільняє пам’ять від пристрасних образів минулого життя, аби всім серцем приліпитися до Єдиного Бога.
Глава 129. Чистосердечне відкриття глибин серця на сповіді
Визнай перед духовним отцем усі потаємні справи, падіння та рани своєї душі від юності й донині — як перед Самим Всевишнім, Який випробовує серця. Як люди колись виходили до Йоана на Йордан, сповідуючи свої гріхи, так і відкриття совісті перед наставником приносить душі глибоке полегшення, свободу та невимовну благодатну радість.
Глава 130. Уповання на Бога у спільнотному житті
Увійшовши до монастирської спільноти, поклади у своїй думці, що твоїми єдиними Батьком і Матір’ю є Бог і Церква. Не вимагай від плотських родичів жодної допомоги для тіла. Якщо ж вони з власної волі щось надішлють, подякуй Богові за їхню турботу, а прислане смиренно передай у лікарню чи до мандрівників, задовольняючись найпростішим монастирським утриманням.
Глава 131. Смиренність у всякій чесноті
Хоч би яку добру справу чи подвиг ти звершив, виконуй це з глибоким смиренням, пам’ятаючи слова Спасителя: «Коли зробите все, що вам наказувано, кажіть: ми нікчемні слуги, бо зробили лише те, що повинні були зробити» (Лк. 17:10).
Глава 132. Мир у серці перед Святим Причастям
Ніколи не дерзай приступати до Божественних Таїнств Тіла і Крові Христових, якщо маєш у серці образу чи зневагу проти когось із ближніх. Спершу щиро примирися з братом через взаємне прощення, і лише тоді з благоговінням приступай до святині.
Глава 133. Спасительна сила терпіння скорбот
Будь готовий щодня мужньо зносити будь-які прикрощі й утиски, усвідомлюючи, що через терпіння скорбот душа очищається від давніх гріховних боргів. За словом апостола Павла, «страждання виробляє терпеливість, терпеливість — досвідченість, а досвідченість — надію, надія ж не посоромить» (Рим. 5:3–5). Усі незбагненні небесні блага приготовані саме для тих, хто виявив вірність Богові у випробуваннях.
Глава 134. Монаша незажерливість і простота келії
Не тримай у келії зайвих речей чи майна, окрім найнеобхіднішого: простої рогожі, ряси й одягу для праці. Що менше матеріальних предметів оточує подвижника, то легше його розуму підноситися до чистої безмовної молитви.
Глава 135. Вдячне прийняття насущного від настоятеля
Не проси в ігумена нічого понад встановлене правило; усе, що тобі виділено на потребу, приймай із вдячністю, мов із Божої руки, уникаючи нарікань чи вибагливості. Старий або зношений одяг слід лагодити й прати зі смиренням, пам’ятаючи про вбогість Христа, Який не мав де прихилити голови.
Глава 136. Поєднання тілесного послуху з невпинною молитвою
Сумлінно трудися на дорученому послуху, а в келії присвячуй час уважній молитві з покаянними сльозами. Не виправдовуй скорочення молитви втомою від тілесної праці: той, хто заради зовнішніх справ занедбує внутрішнє молитовне ділання, зазнає великої духовної шкоди.
Глава 137. Ревність у соборній молитві
Намагайся приходити до храму на спільні богослужіння першим, а виходити останнім — особливо під час утрені та Божественної Літургії, якщо тільки невідкладний обов’язок послуху не покличе тебе раніше.
Глава 138. Беззастережний послух настоятелю і братству
Виявляй щирий послух своєму духовному отцю та ігумену в усьому аж до самої смерті, наслідуючи Христа, Який був слухняним аж до хресної смерті. Поважай також усе братство: якщо доручений послух здається тобі понад силу, смиренно вклонися й попроси полегшення; якщо ж послух залишать без змін — молися й трудися з вірою, знаючи, що Царство Небесне здобувається зусиллям.
Глава 139. Смиренне почуття власної недостойності
Припадай думкою до ніг кожного брата, вважаючи себе чужинцем і найменшим серед усіх. Хто досяг такого правдивого смирення, того благодать Божа наділяє даром духовного розпізнання і співчутливої молитви за весь світ. Якщо ж подвижник починає приймати сповіді без належного смирення або захоплюється людською шаною, він легко може втратити цей благодатний дар.
Глава 140. Безперервна пам’ять про Бога і молитва проти спокус
Завжди тримай свій розум зверненим до Бога: під час праці, бесіди, споживання їжі чи відпочинку. Нехай на тобі сповняться слова псалмоспівця: «Я бачив Господа повсякчас перед собою» (Пс. 15:8). Коли душа перебуває в чистоті, ворог намагається посіяти помисли марнославства й осуду; проти них виставляй невсипущу увагу та плач за свої гріхи. Якщо ж через неуважність благодать тимчасово відійде, стань на молитву, піднеси руки й молися: «Господи, помилуй мене, немічного, і не попусти спокуси понад мої сили; поверни Свою благодать рабові Твоєму задля покаяння й прославлення Твого Пресвятого Імені».
Глава 141. Терпіння в келійному усамітненні
Залишайся в тій келії, яку тобі визначив настоятель, і терпляче перебувай у ній до кінця. Навіть якщо вона холодна чи тісна, дякуй Богові, згадуючи Владику Христа, Який не мав де прихилити голову. Зберігай до настоятеля синівську любов і віру: не надокучай йому проханнями про тілесний комфорт і не поводься зухвало. Якщо ж хтось випередив тебе в розмові зі старцем, не нарікай, а з терпеливістю чекай, вбачаючи в цьому Боже випробування твого смирення.
Глава 142. Поміркованість у пості
Дотримуйся церковних постів із благоговінням. У святу Чотиридесятницю примножуй подвиг стриманості; в інші ж пости та дні року вживай їжу раз на день у міру сил, без пересичення, аби тіло залишалося бадьорим помічником душі.
Глава 143. Любов і співчуття вищі за будь-яке правило
Будь для всієї братії живим прикладом лагідності, негнівливості, простоти серця та милосердя. Якщо під час твоєї особистої молитви до тебе звернеться потребуюча чи скорботна людина, не відштовхуй її: втіш її з любов’ю, адже дієва любов до ближнього вища за молитву на самоті. Навчай інших не з марнославства, а зі смиренням, щиро молячись за тих, хто шукає спасіння.
Глава 144. Нічне молитовне правило
У час нічного чування присвячуй час читанню Святого Письма та умильній молитві зі сльозами сокрушення. Твори визначене правило — псалми, канони та покаянні молитви — в міру сил, які подає Господь, адже без Його допомоги людина не здатна вчинити жодного добра.
Глава 145. Простота і вдячність за трапезою
Споживай запропоновану їжу зі стриманістю і вдячністю, уникаючи вибагливості й таємного пересуду. Якщо покликаний розділити трапезу з братами, куштуй від поданого потроху, зберігаючи мир і любов, за апостольською настановою: «Їжте все без допитувань задля совісті».
Глава 146. Утішання скривдженого брата
Якщо брат прийде до тебе пригнічений образою чи сумом через несправедливість, утіш його з теплотою: «Брате, це випробування послане для твого духовного гарту; прийми його з подякою Богові, і Господь перетворить твою скорботу на велику радість». Не залишай брата без духовної підтримки, доки його серце не знайде миру.
Глава 147. Відвідання недужих
Відвідуючи хворого брата, звернися до нього зі щирим смиренням і молитвою: «Нехай Господь допоможе тобі й укріпить тебе, святий отче!» У келії недужого поводься тихо й стримано, уникаючи багатослів’я та пустих суперечок про високі предмети, якщо тебе про це не запитують.
Глава 148. Мудрість у дотриманні особистих обітниць
Якщо ти взяв на себе особливу стриманість (наприклад, утримуватися від певної страви), але опинився за спільною трапезою з братами, дій з розсудливістю: не виставляй свій піст напоказ, аби не спокусити присутніх і не живити власного марнославства. Завжди віддавай перевагу любові й миру над формальними заборонами.
Глава 149. Прийняття відвідувачів під час молитви
Коли ти молишся в келії і хтось стукає у твої двері, відчини братові й прийми його зі смиренням. Якщо його гнітить душевний біль, послужи йому словом утіхи; коли ж він піде, спокійно повернися до своєї молитви. Проте з мирянами спершу закінчи молитовне правило, а вже потім виходь на бесіду.
Глава 150. Розпізнавання видінь під час молитви
Якщо під час молитви відчуєш раптовий страх, неспокійний шум чи оманливий примарний спалах світла, не бійся й не залишай молитви: це підступи ворога, який прагне злякати тебе й викрасти твою увагу. Якщо ж душу осяє невимовне Божественне світло, наповнюючи серце тихою радістю, миром і благодатними сльозами — це відвідини Божі. У будь-якому стані вдавайся до Господа, як налякана дитина біжить в обійми матері.
Глава 151. Молитва за брата, що зазнає плотської боротьби
Коли брат прийде до тебе за порадою у важкій блудній боротьбі, не відсилай його з докором, а з лагідністю підтримай словом надії. Коли він піде, стань на молитву, піднеси руки до Неба і помолися за нього з плачем: «Владико Господи, Який не бажаєш смерті грішника, укріпи мого брата Своєю благодаттю і прожени від нього цю люту бурю». Бачачи твою щиру любов, Господь обов’язково полегшить брань брата.
Глава 152. Завершення діяльних глав: обоження та плоди безпристрасності
Усі ці чесноти й настанови необхідні для того, щоб пом’якшити серце, здобути благодатні сльози розчулення і подолати гріховні пристрасті. Царство Боже здобувається силою духовного подвигу. Коли людський розум очиститься покаянням і прийме нетлінне світло Святого Духа, він ще тут, на землі, стає причасником вічного блаженства та входить у таїнство споглядання майбутнього віку.
Слово святого Симеона про висоту священничого служіння
Якось блаженного Симеона запитали: «Яким має бути священник?» Він відповів: «Я сам негідний цього святого сану, проте знаю, яким належить бути тому, хто священнодіє перед Богом. По-перше, він повинен бути чистим не лише тілом, а й душею, непричетним до жодної свідомої скверни. По-друге, він має вирізнятися глибоким внутрішнім і зовнішнім смиренням. По-третє, стоячи перед престолом, він покликаний духовним розумом споглядати присутнє Божество, а тілесними очима — чесні Святі Дари. Ба більше: він має відчутно носити в чистому серці Живого Христа, аби з повною сміливістю синівства звертатися до Бога: «Отче наш, що єси на небесах». Саме така молитва свідчить, що в ньому таїнственно живе Син Божий разом з Отцем і Святим Духом».
Одкровення про дію Святого Духа під час хіротонії
Уникаючи марної людської слави, преподобний Симеон розповів про власний благодатний досвід від імені іншого інока: «Один священноінок, який щиро відкривав мені своє серце, засвідчив: «Відколи під час рукоположення архієрей поклав святий омофор і требник на мою голову і на мене зійшов Святий Дух, не було жодної Літургії, де б я не споглядав Його присутності». Коли я запитав, якого вигляду був Святий Дух, він відповів: «Він простий, не має тілесного образу, але являється як надприродне Божественне світло. Коли ж я в благоговійному трепеті роздумував, що це за таїнство, таємничий внутрішній голос промовив до моєї душі: «Я є Дух Святий, Який спочивав на пророках, апостолах і на всіх істинних Божих угодниках». Богу нашому слава, честь і поклоніння на віки віків. Амінь».