Глава 1. Забуття хрещальної благодаті та покликання бути поученими Богом
Подобає нам повторити за великим учителем, о хрестоносний Лонгине, що за первинним задумом нам не потрібна була б допомога писаних слів чи повчань інших отців, але належало б нам бути безпосередньо навченими Самим Богом. Бо сказано в Писанні: «І всі будуть поучені Богом» (Ін. 6:45). Знати спасенні речі й навчатися безпосередньо від Господа покликані не лише обрані, а й кожен вірний християнин: ми носимо закон Духа, накреслений на скрижалях нашого серця, і покликані, подібно до херувимів, у подиву гідній чистоті бесідувати з Ісусом чистою молитвою в серці.
Проте через те, що в таїнстві духовного відродження (хрещення) ми були немовлятами, ми не усвідомили величі прийнятої благодаті й не зрозуміли нашого оновлення. Не відаючи тієї небесної гідності, честі й слави, яких сподобилися, і не знаючи, як належить через сповнення євангельських заповідей зростати духовно й споглядати розумом прийнятий скарб, ми через недбальство та пристрасті впадаємо в затьмарення й духовну нечутливість. Відтак ми немовби забуваємо, чи є Бог, і ким ми є насправді — що ми є синами Божими, чадами Світла й живими членами Тіла Христового. Навіть коли хтось хреститься в зрілому віці, часто відчуває лише тілесну воду, а не присутність Святого Духа. Хоч Дух оновлює нас, ми віруємо простою мертвою вірою, а не дієвою, і сумнівами доводимо, що живемо й мислимо по-плотському. Навіть покаяння наше буває лише зовнішнім, тілесним, без духовного пізнання глибини заповідей. Якщо ж заради великих трудів Господь з чоловіколюбства явить комусь дію Своєї благодаті, такі люди сприймають її з острахом як оману; а коли чують про дію благодаті в інших, то через заздрощі засуджують її як спокусу. Так ми й лишаємося духовно мертвими аж до самої смерті, не живучи й не діючи у Христі.
Глава 2. Збереження прийнятого Христа і ступені духовного віку
Насамперед слід з Божою поміччю сказати про те, як людина може знайти або, вірніше, утримати й розкрити вже отримане в хрещенні — тобто живого Христа, Який перебуває в нас Духом Святим, за словом апостола Павла: «Хіба ви не знаєте самі в собі, що Ісус Христос перебуває у вас?» (2 Кор. 13:5), а відтак — як у цьому вдосконалюватися і берегти духовний скарб.
Багато хто піднімав великі подвиги, але, досягнувши лише початкових відчуттів, зупинявся, вважаючи, що вже осягнув усе, і йшов манівцями без справжніх духовних плодів. Одні, досягнувши середнього ступеня просвітлення, розслабилися й через недбале життя скотилися назад до стану немовлят. Інші ж, наблизившись до досконалості, через неуважність піддалися гордині й затьмарилися. Початківцям властиве діяння (аскетичний труд очищення від пристрастей), середнім — розумне просвітлення благодаттю, а досконалим — цілковите очищення душі, її воскресіння та безпристрасне споглядання.
Глава 3. Два шляхи розкриття хрещальної благодаті та дія сердечної молитви
Двома основними способами відкривається й відчутно оживає в душі благодатна сила Святого Духа, яку ми таїнственно прийняли у святому хрещенні.
Перший шлях — тривале, повсякденне й терпляче сповнення євангельських заповідей у багатьох подвигах, як навчає преподобний Марко Подвижник: наскільки щиро ми виконуємо заповіді, настільки світліше розкривається в нас Божественне світло.
Другий шлях — ревне, безперестанне й благоговійне прикликання Господа Ісуса Христа у священній пам’яті про Бога. Першим шляхом благодать розкривається повільніше, другим же — значно швидше й дієвіше, якщо подвижник наполегливо й смиренно копає духовну ріллю серця, шукаючи безцінне золото благодаті.
Тому дбаймо, щоб у серці безперервно діяла тільки молитва Ісусова — без жодних чуттєвих образів, тілесних видінь чи вигаданих уявлень святих або світла, бо саме такими мрійливими образами ворог зводить недосвідчених. Істинна молитва серця зігріває розум, звеселяє душу, народжує глибоке покаянне смирення та запалює безмірну любов до Бога й до ближнього.
Глава 4. Ознаки істинного початку дії благодаті в серці
Тому, хто щиро й смиренно шукає істину, благодать являє свій початок у різноманітних духовних плодах, за словом Премудрості: «Господь відкривається тим, хто не спокушає Його, і являється тим, хто Йому довіряє» (Мудр. 1:2).
В одних дія благодаті виявляється як тихе духовне світло й солодкий мир; в інших — як трепетна покаянна радість; у деяких — одночасно як священний страх Божий і благоговійна радість перед неосяжною Божою величчю; в інших — як рясні очисні сльози любові й сокрушення. Душа радіє милосердю Господа, але тремтить, бачачи свою недостойність. Живе й діяльне Слово Боже проникає, за апостолом Павлом, «до розділу душі й духа, суглобів та мозку, і розрізняє помисли й наміри серця» (Євр. 4:12). Це живе струмування Святого Духа Спаситель назвав джерелом живої води, що тече в життя вічне (Ін. 4:14).
Глава 5. Два види духовного радування (вигравання) серця
Слід розрізняти два види благодатного радування серця.
Перше — тихе, мирне й лагідне зітхання серця, коли Дух Святий невимовними зітханнями заступається за нас перед Богом (Рим. 8:26).
Друге — величне духовне піднесення й вигравання серця, коли Божественний вогонь настільки окрилює душу й звільняє її від пут тілесності, що вона ще за життя немовби злітає в горні сфери, скидаючи з себе всякий земний тягар. Це є священний рух Святого Духа, подібний до того, як Спаситель зворушився духом перед воскресінням Лазаря (Ін. 11:33).
Глава 6. Про страх Божий і три його види
У Божественному страху немає хворобливого трепету відчаю чи жаху покарання. Хворобливий трепет походить або від гніву, або від усвідомлення вини й богопокинутості. Священний же страх Господній, що приходить у молитві, поєднаний з трепетною радістю й благоговінням, будучи «початком премудрості» (Прип. 1:7).
Отці розрізняють три види страху:
- Початковий страх — страх суду й покарання, що веде до покаяння.
- Досконалий страх — синівський страх святої любові, коли душа боїться хоч чимось засмутити Улюбленого Господа.
- Хворобливий трепет падіння й омани — тривожний трепет розпачу або бісівського обурення.
Глава 7. Розпізнавання трепету благодатного від трепету омани
Трепет може мати різне походження: від гніву, від передчуття кари або ж від бісівської спокуси.
Ознаки благодатного трепету радості: душа наповнюється розрадою, тихою духовною веселістю, сокрушенням і смиренними сльозами, тіло заспокоюється й стає благочинним.
Ознаки бісівського збудження й омани: серце охоплює тривога, гордовита самовпевненість, жорстокість до ближніх; у тілі ж розпалюються грубі плотські порухи й нечисті мріяння, що намагаються через тілесну розпаленість осквернити душу й відвести її від чистоти.
Глава 8. Подвійність дій у початківця: розрізнення благодаті, омани та кров’яного кипіння
У початківця душевні порухи мають подвійний характер, і їх належить пильно розрізняти. Як писав преподобний Марко Подвижник: «Є дії благодатні і дії бісівські, невідомі хіба що немовлятам».
Слід знати три види внутрішнього зігрівання в людині:
- Теплота благодаті Святого Духа — мирна, тиха, що прохолоджує пристрасті й освячує душу.
- Теплота бісівської омани — плутана, тривожна, яка живиться самозакоханістю й гординею.
- Природна теплота від припливу крові (кров’яне зігрівання) — яку авва Таласій називає тілесним хвилюванням, що його належить приборкувати помірністю, постом і стриманістю.
Глава 9. Дія благодаті та її священні плоди
Дія Божественної благодаті є силою духовного вогню, яка в радості й непохитній силі оживляє серце, очищує душу, приборкує пристрасні помисли та заспокоює тілесні порухи.
Безпомилковими ознаками й плодами благодаті є: глибоке й щире смирення, покаянні сльози, самодокоряння, внутрішня тиша (ісихія), стриманість, терпеливість у скорботах, нелицемірна любов до всіх людей і відчуття себе найгрішнішим серед усіх створінь.
Глава 10. Дія ворожої омани та її згубні наслідки
Дія омани (прелесті) виникає від гріховного розпалення, коли ворог привносить оманливу чуттєву солодкість, намагаючись підмінити духовне плотським. За словом святого Діадоха Фотикійського, все, що позбавлене миру, все, що супроводжується самозадоволеною радістю, бундючністю, зарозумілістю й некерованим розпаленням почуттів — походить від лукавого. Ця облуда підсилюється черевоугодництвом і плотським спокоєм, поступово відганяє благодать і повертає людину до рабства пристрастям і духовної загибелі.