Передмова до пресвітера Елпідія
Ось до слова про подвижницьке життя надсилаю твоїй чесності, отче Елпідію, і слово про любов у сотницях глав, рівних за числом чотирьом Євангеліям. Воно, можливо, зовсім не відповідає твоєму очікуванню, проте не нижче від моїх сил. Втім, нехай знає твоя святість, що це не є плід мого власного ума. Але прочитавши писання святих отців і вибравши звідти те, що скеровує увагу ума до мого предмету, та стисло поєднавши багато чого у виді висловів або глав — для зручнішого запам’ятовування й мисленого огляду, — пересилаю це твоєму преподобію. Прошу читати це з доброю думкою, шукаючи однієї лише користі й не зважаючи на простоту мови, та молитися за моє недостоїнство, чуже всякого духовного плоду. Прошу також не вважати написане обтяженням (немовби я покладаю важкі тягарі на совість), бо я виконую заповідь послуху. Кажу ж це тому, що нині нас, які обтяжують совісті повчальними словами, багато, а тих, хто навчає ділами або сам навчається з діл, — дуже мало.
Потрудися старанніше вникати в кожну главу. Бо не все, як гадаю, для всіх легко зрозуміле; багато що вимагатиме від багатьох глибокого дослідження, хоч, на перший погляд, і мовлено дуже просто. Можливо, що відкрите в них у такий спосіб виявиться душекорисним. І справді виявиться за благодаттю Божою, якщо хтось читатиме не з допитливим духом гордині, а зі страхом Божим і любов’ю. Хто ж цю чи будь-яку іншу книгу стане читати не заради духовної користі, а для вишукування слів на докір тому, хто писав, аби марнославно показати себе значущішим за нього, тому ніколи, ніде й ніщо корисне не відкриється.
Сотниця перша (Глави 1–100)
Глава 1. Сутність любові: цілковите уподобання пізнанню Бога понад усе творіння
Любов є благою налаштованістю душі, за якою вона нічого з існуючого не віддає переваги перед пізнанням Бога. Проте в такий сповнений любові стан неможливо прийти тому, хто має хоч найменшу прив’язаність до чогось земного.
Глава 2. Лествиця чеснот: сходження від віри через стриманість і терпіння до безпристрасності й любові
Любов народжується від безпристрасності; безпристрасність — від надії на Бога; надія — від терпіння й великодушності; останні — від стриманості в усьому; стриманість — від страху Божого; а страх — від істинної віри в Господа.
Глава 3. Послідовність духовного визволення: від страху вічних мук до відчуження ума від земного
Хто вірує Господу, той боїться пекельних мук. Хто боїться мук, той стримується від пристрастей. Хто стримується від пристрастей, той терпляче зносить скорботи. Хто переносить скорботи, той здобуває надію на Бога. Надія на Бога відчужує ум від усякої земної пристрасності. Відчужений від цього ум здобуває совершенну любов до Бога.
Глава 4. Прагнення боголюбця: невпинне споглядання Божественного єства
Хто любить Бога, той ставить пізнання Бога вище за все, що Ним сотворено, і безнастанно перебуває в ньому з полум’яним духовним прагненням.
Глава 5. Безумство переваги творіння над Творцем: небезпека занурення в дочасне
Якщо все суще існує через Бога і для Бога, а Бог незрівнянно досконаліший за все, що від Нього одержало буття, то той, хто полишає Бога і заклопотується нижчими предметами, цим самим показує, що віддає перевагу створеному перед Творцем.
Глава 6. Відчуження від чуттєвого: споглядання власного тіла як чужого
Чий ум приліплений до Бога любов’ю, той за ніщо вважає все видиме, навіть саме тіло своє сприймаючи немовби чуже.
Глава 7. Викриття таємного ідолослужіння: перевага душі над тілом і Бога над світом
Якщо душа краща за тіло, а сотворивший світ Бог незрівнянно перевершує світ, то той, хто віддає перевагу тілу перед душею, а сотвореному світу перед Богом, нічим не відрізняється від ідолослужителів.
Глава 8. Зрада Божественної присутності: зв’язаність ума чуттєвими речами
Хто відірвав свій ум від любові до Бога і від перебування в Його присутності та прив’язав його до чогось чуттєвого, той ставить тіло вище за душу, а створіння — вище за Бога Творця.
Глава 9. Найвища чеснота: Божественна любов як джерело світла істинної гноси
Якщо життям ума є просвітлення духовного пізнання (ве́діння), а це світло народжується від любові до Бога, то справедливо мовлено, що немає нічого вищого за Божественну любов.
Глава 10. Занурення у несотворене Світло: згасання чуттєвого досвіду у видінні Бога
Коли за потягом любові ум підноситься до Бога, тоді він не відчуває ні самого себе, ні чогось іншого з сущого. Осяяний безмірним Божественним Світлом, він стає нечутливим до всього сотвореного, подібно як чуттєве око не помічає зірок після сходу сонця.
Глава 11. Крила чистої молитви: вихід ума за межі сотвореного буття
Усі чесноти допомагають умові у сходженні до любові Божої, але понад усі — чиста молитва. Окрилений нею до Бога, ум опиняється поза межами всього сотвореного.
Глава 12. Трепет перед безмежністю Творця: смиренне сповідання пророка Ісаї
Коли через любов ум підноситься Божественним пізнанням і, ставши поза сущим, відчуває Божу безмежність, тоді за прикладом божественного Ісаї від благоговійного подиву приходить у почуття власного нікчемства і щиро взиває словами пророка: «Горе мені! бо я загинув! бо я людина з нечистими устами, і живу серед народу з нечистими устами, — а очі мої бачили Царя, Господа Саваофа!» (Іс. 6:5).
Глава 13. Універсальність любові: радість за навернення грішників без потурання пристрастям
Хто любить Бога, той не може не любити й кожну людину, як самого себе, хоча й не має благовоління до пристрастей тих, хто ще не очистився. Тому, коли бачить їхнє навернення й виправлення, радіє радістю безмірною і невимовною.
Глава 14. Нечистота пристрасної душі: отрута пожадливих та сповнених ненависті помислів
Нечистою є пристрасна душа, наповнена помислами пожадливості та ненависті.
Глава 15. Несумісність любові до Бога з неприязню до людини: викриття прихованої злоби
Хто бачить у своєму серці хоч слід ненависті до будь-якої людини через будь-яке її падіння, той цілковито чужий любові до Бога. Бо любов до Бога аж ніяк не терпить ненависті до ближнього.
Глава 16. Нерозривний союз: виконання заповіді про любов до братів як мірило вірності Христу
«Якщо любите Мене, — промовляє Господь, — дотримуйтесь Моїх заповідей» (Ін. 14:15). Заповідь же Його є така: «Щоб ви любили один одного» (Ін. 15:12). Отже, хто не любить ближнього, той не дотримується заповіді; а хто не дотримується заповіді, той не може любити й Господа.
Глава 17. Вершина безпристрасності: здатність рівно й нелицемірно любити кожного
Блаженна людина, яка може однаково любити кожного.
Глава 18. Духовна свобода від тління: нестяжання як неприв’язаність до дочасних речей
Блаженна людина, яка не прив’язана до жодної тлінної чи тимчасової речі.
Глава 19. Небесна насолода ума: оминання творіння заради нетлінної Божественної краси
Блажен ум, який, оминаючи всі творіння, невпинно насолоджується Божественною красою.
Глава 20. Злопам’ятність як служіння творінню: засудження плотських пристрастей
Хто турботу про плоть перетворює на похоті й за щось тимчасове плекає злопам’ятність на ближнього, той служить творінню більше, ніж Творцеві.
Глава 21. Тіло як співробітник душі: збереження його від насолод та недуг
Хто оберігає своє тіло від чуттєвих насолод і від хвороб, той має в ньому надійного помічника у служінні вищому — спасінню душі.
Глава 22. Свобода від світської печалі: відсікання коріння мирських пожадань
Хто уникає всіх мирських похотей, той підносить себе вище за всяку світську печаль і скорботу.
Глава 23. Боголіпне розпорядження маєтком: милосердя без ощадливості заради ближнього
Хто любить Бога, той неодмінно любить і ближнього. А такий не може накопичувати майно, але розпоряджається ним боголіпно, щедро подаючи кожному потребуючому.
Глава 24. Божественна безсторонність у благодіянні: допомога кожному за мірою потреби
Хто творить милостиню, наслідуючи Бога, той не робить різниці між злим і добрим, між праведним і неправедним у тілесних потребах, але всім порівну ділить згідно з їхньою нуждою; хоча доброчесному за добру налаштованість його волі віддає духовну перевагу.
Глава 25. Таїнство рівної любові: доброчесного шанувати, а грішника милувати зі співстражданням
Як Бог за єством благий і безпристрасний, хоча всіх однаково любить як Свої творіння, але доброчесного прославляє як спорідненого з Ним за духом, а нечестивого милує за Своєю благістю і, навертаючи покараннями в цьому віці, веде до покаяння, — так і людина благомисляча й безпристрасна рівно любить усіх людей: доброчесного любить за єством і за благу налаштованість волі, а порочного — як за єством, так і зі співчуття, милуючи його як немудрого, що блукає в пітьмі.
Глава 26. Повнота служіння любові: слово Боже й тілесна опіка понад роздавання золота
Не лише роздаванням майна виявляється налаштованість любові, але ще більшою мірою — викладанням слова Божого та щирим тілесним служінням тим, хто в немочі.
Глава 27. Швидкий шлях до обоження: відчуження від світу й нелицемірне служіння ближньому
Хто щиро зрікся мирських речей і нелицемірно з любові служить ближньому, той найшвидше звільняється від усякої пристрасті та стає причасником Божественної любові й Божественного ве́діння.
Глава 28. Мужність боголюбця: незламне слідування за Христом серед поношень за прикладом Єремії
Хто стяжав у собі любов Божественну, той, подібно до божественного Єремії, «не втомився йти слідом за Господом Богом своїм» (пор. Єр. 17:16), але мужньо зносить усякий труд, образу та безчестя, не мислячи зла зовсім ні проти кого.
Глава 29. Захист серця від прилогів гніву: неприйняття ворожнечі після образ
Коли ти кимось ображений або в чомусь принижений, пильнуй від помислів гніву, аби вони через цю образу, відлучивши тебе від любові, не переселили у морок ненависті.
Глава 30. Промислительна користь докорів: викорінення марнославства через безчестя
Коли тобі важко від докору чи безчестя, знай, що ти отримав від цього велику користь, бо через приниження промислительно вигнане з твоєї душі марнославство.
Глава 31. Живий вогонь віри: безплідність богословствування без діяльної любові
Як спогад про вогонь не зігріває замерзлого тіла, так і віра без любові не запалює в душі світла духовного ве́діння.
Глава 32. Природне тяжіння ума: сходження очищеного зору до Божественного Світла
Як світло сонця приваблює до себе здорове око, так пізнання Бога природно підносить до себе через любов очищений ум.
Глава 33. Означення чистого ума: визволення від невідання та осяяння Божественною благодаттю
Чистим є той ум, який вийшов із мороку невідання і безперестанно просвітлюється Божественним Світлом.
Глава 34. Означення чистої душі: скинення пут пристрастей і невпинна радість у Бозі
Чистою є та душа, яка остаточно звільнилася від пристрастей і невпинно звеселяється Божественною любов’ю.
Глава 35. Сутність пристрасті: протиприродний і згубний рух душевних сил
Пристрасть гідна суворого осуду, оскільки вона є протиприродним порухом душі, що спотворює її первинну красу.
Глава 36. Сутність безпристрасності: непорушний мир серця і невразливість перед злом
Безпристрасність є благодатним мирним станом душі, в якому вона стає важкорухомою або цілком непорушною на зло.
Глава 37. Нездоланність любові серед мук: священний приклад архідиякона Стефана
Хто старанністю своєю здобув святі плоди любові, той не відпадає від неї, навіть якщо перетерпить тисячі лютих бід. У цьому нехай переконає тебе учень Христів Стефан та подібні до нього, і Сам Христос, Який за Своїх убивць молився Отцю і просив їм прощення, як таким, що не відають, що творять (Лк. 23:34).
Глава 38. Несумісність гніву з Божою природою: відпадання від Любові як відпадання від Бога
Якщо властивістю любові є довготерпіти й милосердствувати (1 Кор. 13:4), то очевидно, що той, хто гнівається й ворогує, чужий любові. А хто чужий любові, той відчужений і від Бога, бо «Бог є любов» (1 Ін. 4:8).
Глава 39. Небезпека голої віри: дієве свідчення любові проти бісівського трепету
Не кажіть: «Ми храм Господній», — говорить божественний Єремія (Єр. 7:4). Не говори і ти: «Одна лише віра в Господа нашого Ісуса Христа може спасти мене». Бо це неможливо, якщо не здобудеш і любові до Нього, засвідченої добрими ділами. Що ж до голої віри, «то й біси вірують і тремтять» (Як. 2:19).
Глава 40. Чотири стовпи діяльної любові: благодіяння, великодушність, терпіння і твереза поміркованість
Справжнє діяння любові складають: щиросерде благодіяння ближньому, великодушність, незлобливе терпіння і розважливе користування речами сотвореного світу.
Глава 41. Спасенний смуток боголюбця: свобода від дочасних прикрощів
Хто любить Бога, той нікого не засмучує і ні на кого не засмучується через щось тимчасове; засмучує ж і сам засмучується лише єдиним спасенним смутком, яким і блаженний Павло сам сумував і засмутив коринфян (пор. 2 Кор. 2:4).
Глава 42. Ангельське життя у плоті: повсякчасна молитва та благі помисли про ближніх
Хто любить Бога, той живе на землі ангельським життям: постячись і звершуючи чування, оспівуючи Бога й молячись, та завжди думаючи тільки добре про всяку людину.
Глава 43. Незрівнянна жага до Найвищого Блага: ревність у пошуку Творця
Якщо кожен прагне досягти того, чого бажає, а Бог незрівнянно досконаліший і бажаніший за всі блага й жадані речі, то яку ж полум’яну ревність ми повинні виявити, аби досягти Його — за єством Благого й жаданого!
Глава 44. Очищення душі й тіла: мир Божий як плід подолання лихих помислів
Не розтлівай плоті твоєї сороміцькими ділами і не оскверняй душі лихими помислами — тоді мир Божий зійде на тебе, несучи із собою досконалу любов.
Глава 45. Подвиг стриманості й молитви: дар цнотливості та Божественної любові
Виснажуй плоть свою голодом і чуванням, неліниво вправляйся в псалмоспівах і молитві — і благодать святої цнотливості зійде на тебе, несучи із собою любов.
Глава 46. Захист від марнославства: спрямування всякого діяння до єдиного Бога
Хто сподобився Божественного ве́діння і здобув просвітлення любов’ю, той ніколи не надимається духом марнославства; а хто ще не сподобився його, той дуже легко ним кружляє. Втім, якщо такий у всьому, що робить, дивитиметься на Бога, чинячи все виключно заради Нього, то з поміччю Божою легко уникне цієї духовної недуги.
Глава 47. Смирення перед Божим величчям: сповідання власної порошності за прикладом Авраама
Хто ще не досяг Божественного ве́діння, натхненного любов’ю, той високо мислить про свої подвиги перед Богом; а хто сподобився прийняти його, той від щирого серця повторює слова патріарха Авраама, мовлені під час явлення Божого: «Я — порох і попіл» (Бут. 18:27).
Глава 48. Смиренномудрість як провідник до подяки: пам’ять про визволення від колишніх гріхів
Хто боїться Господа, той має смиренномудрість повсякчасним своїм співрозмовником і за її нагадуваннями сходить до любові й благодарення Бога. Згадуючи своє колишнє мирське життя, різноманітні провини, спокуси юності та те, як Господь від усіх них визволив його і від пристрасного буття перевів до життя за Богом, він зі страхом приймає і любов, безнастанно з глибоким смиренням дякуючи Богові — Благодійникові й Промислителю нашого життя.
Глава 49. Охорона ума від пожадливості та гніву: збереження чистої молитви від духу зневіри
Не оскверняй свого ума утримуванням у собі помислів похоті й гніву, аби, відпавши від чистої сердечної молитви, не впасти у згубний дух зневіри (акедії).
Глава 50. Втрата відваги перед Богом: небезпека співбесіди з нечистими помислами
Ум тоді втрачає молитовну відвагу і благодатне дерзновення до Бога, коли стає співрозмовником зі злими та нечистими прилогами й помислами.
Глава 51. Розсудливість духовного воїна: подолання гніву та приборкання похоті
Нерозумний, керований пристрастями, коли збурюється гнівом, поспішає нерозважливо тікати від братії; коли ж розпалюється похіттю, тоді, каючись, знову біжить і шукає бесід із ними. Благорозумний же в обох випадках діє розважливо: у разі роздратування відсікає причини обурення і звільняє себе від прикрості на братів; а в разі нападів похоті стримується від нерозумних потягів і порожніх балачок.
Глава 52. Непохитність серед спокус: витривалість у монастирі як школа надії на Бога
Під час спокус не полишай своєї обителі, але мужньо перенось хвилювання помислів, особливо тих, що навіюють сум і зневіру. Бо саме так, промислительно випробуваний скорботами, ти здобудеш тверду й непохитну надію на Бога. Якщо ж полишиш подвиг, то виявишся недосвідченим, малодушним і непостійним.
Глава 53. Священне примирення перед молитвою: збереження любові від заходу сонця
Якщо бажаєш не відпасти від Божественної любові, не дозволяй ні братові своєму заснути в прикрості на тебе, ні сам не засинай із гіркотою на нього; «але йди, спершу примирися з братом твоїм, і тоді прийди» (пор. Мф. 5:24) та з чистою совістю принеси Христу дар любові в старанній молитві.
Глава 54. Найвищий дар Духа: безплідність усіх дарів без святої любові
Якщо, за словами божественного апостола, той, хто має всі дари Духа, а любові не має, не отримує жодної користі (пор. 1 Кор. 13:1–3), то якої ж великої пильності ми повинні докласти, аби стяжати її!
Глава 55. Згубність заздрості й лихослів’я: викриття ворожнечі до Божої любові
Якщо любов «не чинить ближньому зла» (Рим. 13:10), то хіба той, хто заздрить братові, журиться через його добру славу, затьмарює лихослів’ям його добре ім’я або за злонравністю намовляє на нього, не робить себе чужим любові й повинним вічному осуду?
Глава 56. Злопам’ятність як злочин проти закону: самоосуд того, хто радіє падінню ближнього
Якщо любов є «виконанням закону» (Рим. 13:10), то хіба злопам’ятний на брата, який готує йому підступи, проклинає його й радіє його падінню, не є беззаконником, гідним вічної муки?
Глава 57. Небезпека осуду й наклепу: зневага Христового закону любові
Якщо «той, хто обмовляє брата або осуджує брата свого, обмовляє закон і осуджує закон» (Як. 4:11), а законом Христовим є любов (пор. Ін. 13:34), то хіба наклепник не відпадає від любові Христової і не стає сам для себе винуватцем вічної загибелі?
Глава 58. Охорона слуху й язика: відкидання лихослів’я заради вічного життя
Не віддавай слуху твого язику наклепника і язика твого — слуху охочого до лихослів’я, із задоволенням говорячи або слухаючи зневажливі речі проти ближнього, щоб не відпасти від Божественної любові й не стати чужим вічного життя.
Глава 59. Шанування духовного отця: захист від гніву Божого
Не приймай докору на батька твого духовного і не потурай тому, хто безчестить його, щоб не прогнівався на діла твої Господь і не викорінив тебе із землі живих.
Глава 60. Загородження уст наклепника: уникнення подвійного гріха осуду
Загороди уста тому, хто шепоче наклепи у твої вуха, щоб не згрішити разом із ним подвійним гріхом: і самому звикнувши до цієї згубної пристрасті, і йому не перешкодивши паплюжити ближнього.
Глава 61. Заповідь про любов до ворогів: подолання гніву та наслідування Божої досконалості
«А Я кажу вам: любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, добро творіть тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто кривдить і гонить вас» (пор. Мф. 5:44). Навіщо Господь заповідав це? Для того, щоб визволити тебе від ненависті, прикрості, гніву й злопам’ятності та сподобити найвищого стяжання — досконалої любові. А її неможливо мати тому, хто не любить усіх людей однаково, за прикладом Бога, Який усіх однаково любить і «хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до пізнання істини» (1 Тим. 2:4).
Глава 62. Непротивлення злу заради миру: лагідність як засіб підкорення ярму любові
«А Я кажу вам: не противтеся злому. Але хто вдарить тебе в праву щоку твою, поверни до нього й іншу; і хто хоче судитися з тобою і взяти сорочку твою, віддай йому й верхній одяг; і хто примусить тебе йти з ним одне поприще, йди з ним два» (пор. Мф. 5:39–41). Навіщо це? Щоб і тебе зберегти безгнівним, безтурботним і незбентеженим, і кривдника твого навчити незлобливості, та обох вас підвести під благодатне ярмо Христової любові.
Глава 63. Брань із помислами та пам’яттю: подолання пристрасних уявлень
До яких речей ми колись мали пристрасть, про ті носимо й пристрасні уявлення та спогади. Тому той, хто перемагає пристрасні уявлення ума, неодмінно зневажає і самі уявлювані речі. Бо брань зі спогадами про речі настільки важча за боротьбу із самими предметами, наскільки легше згрішити помислом у серці, ніж самим ділом.
Глава 64. Тілесні й душевні пристрасті: зброя любові та стриманості
З пристрастей одні є тілесними, а інші — душевними. Тілесні беруть свій початок від потреб і немочей тіла, а душевні породжуються від зовнішніх предметів. Проте і ті, й інші відсікаються любов’ю та стриманістю: любов лікує душевні пристрасті, а стриманість умертвляє тілесні.
Глава 65. Схильності роздратовної та пожадливої сил душі: збудження через почуття
Одні пристрасті належать до роздратовної сили душі (гнів, лють), а інші — до пожадливої (хіть, чревоугоддя). І ті, й інші збуджуються через тілесні почуття, а розпалюються тоді, коли душа опиняється поза благодаттю любові та стриманості.
Глава 66. Важкість подолання гніву: заповідь любові як найсильніші ліки проти лютості
Важче подолати пристрасті роздратовної сили душі, ніж пожадливої. Саме тому проти них від Господа і дано найсильніші цілющі ліки — священну заповідь про любов до ближнього.
Глава 67. Всеосяжна згубність зневіри: терпіння як єдиний порятунок від мороку акедії
Усі інші пристрасті вражають лише якусь окрему силу душі — або роздратовну, або пожадливу, або мисленну (як-от забуття чи невідання). Зневіра ж (акедія), охоплюючи всі душевні сили разом, в одну мить приводить у рух майже всі пристрасті відразу; тому вона є найтяжчою за всі інші пристрасті. Прекрасно тому Господь подав проти неї ліки, кажучи: «Терпінням вашим спасайте душі ваші» (Лк. 21:19).
Глава 68. Заборона кривди братії: мир совісті як умова дерзновення в молитві
Ніколи не ображай і не бий нікого з братів, особливо безвинно, щоб він, не стерпівши скорботи, не залишив обителі; бо тоді ти ніколи не уникнеш суворого викриття власної совісті, яка завжди завдаватиме тобі скорботи під час молитви і відганятиме ум від дерзновення перед Богом.
Глава 69. Відкидання підозр і спокус: мирний шлях до пізнання Божественної істини
Не терпи в собі підозр, що сіють спокуси проти будь-якої людини; бо ті, хто впускає в серце спокуси від пригод, які довільно чи мимовільно стаються, не відають «шляху мирного» (Рим. 3:17), який через святу любов веде подвижників до пізнання Бога.
Глава 70. Недосконалість вибіркової прихильності: любов за настроєм як ознака пристрасності
Той ще не має досконалої любові, хто ставиться до людей залежно від їхньої вдачі: одного люблячи, а іншого ненавидячи за ту чи іншу рису; або одну й ту саму людину то люблячи, то ненавидячи з мінливих причин.
Глава 71. Вершина Божественної любові: єдність людського єства та страждання за кривдників
Досконала любов не розділяє єдиного єства людей через різницю в їхніх вдачах, але, завжди дивлячись на це єство, усіх людей любить однаково: добрих любить як друзів, а недобрих — як ворогів, благодіючи їм, довготерплячи, переносячи кривди, зовсім не відплачуючи злом за зло, але навіть страждаючи за них, коли вимагає потреба, аби зробити їх своїми друзями. А якщо це й неможливо, вона все ж не змінює свого благого ставлення до них, повсякчас виявляючи плоди любові до всіх людей. Так і Господь наш Ісус Христос, являючи Свою любов до нас, постраждав за все людство і всім однаково дарував надію воскресіння, хоча кожен сам робить себе гідним або слави, або вічної муки.
Глава 72. Зневага дочасного: байдужість до земної слави, багатства і самої смерті
Хто неоднаково ні за що вважає людську славу й безчестя, багатство й убогість, втіхи й скорботи, той ще не осягнув досконалої любові. Бо досконала любов не лише все це ставить за ніщо, але й саме тимчасове життя та саму тілесну смерть.
Глава 73. Незламність апостольського союзу: неможливість відлучення від любові Христової
Послухай тих, хто осягнув досконалу любов, що вони промовляють: «Хто нас розлучить від любові Божої? Чи скорбота, чи утиск, чи гоніння, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? Як написано: за Тебе вбивають нас щодня, вважають нас за овець, призначених на заколення. Але у всьому цьому перемагаємо з Тим, Хто полюбив нас. Бо я переконаний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні початки, ні сили, ні теперішнє, ні майбутнє, ні висота, ні глибина, ні інше якесь творіння не зможе нас відлучити від любові Божої, що в Христі Ісусі, Господі нашім» (Рим. 8:35–39).
Глава 74. Самовідданість заради порятунку братів: жертовний плач апостола Павла та Мойсея
Про любов до ближнього послухай знову, що свідчать досягнувши досконалості: «Істину кажу у Христі, не обманюю, свідчить мені совість моя в Дусі Святім, що велика мені скорбота й безперестанний біль у моєму серці: бо я бажав би сам бути відлученим від Христа за братів моїх, рідних мені по плоті, які є ізраїльтянами» (Рим. 9:1–4). Так само промовляв і Мойсей, і всі святі.
Глава 75. Коріння гніву: честолюбство, сластолюбство та сріблолюбство як вороги любові
Хто не ставить за ніщо честолюбство й сластолюбство, а також сріблолюбство, яке їх живить і через них народжується, той не може відсікти причин гнівливого роздратування. А хто не відсікає їх, той ніколи не зможе осягнути досконалої любові.
Глава 76. Смирення та подвижницький труд: відсікання душевних і тілесних немочей
Смирення і подвижницьке злостраждання (тілесні подвиги) визволяють людину від усякого гріха: бо смирення відсікає пристрасті душевні, а труд тілесний — пристрасті тілесні. Так чинив і блаженний Давид, як видно з його молитви до Бога: «Споглянь на смирення моє і на труд мій, і прости всі гріхи мої» (Пс. 24:18).
Глава 77. Двоєдиний плід заповідей і догматів: безпристрасність та осяяння духовним ве́дінням
Через виконання святих заповідей Господь робить подвижників безпристрасними; а через Божественні догмати дарує їм небесне світло духовного ве́діння (гноси).
Глава 78. Три предметні галузі богословських догматів: Творець, творіння і Промисел
Усі священні догмати або звіщають про Самого Бога, або про видимі й невидимі творіння, або про виявлений у них Божественний Промисел і Суд.
Глава 79. Зцілення трьох сил душі: милостиня, піст і молитва як знаряддя споглядання
Милостиня зцілює роздратовну силу душі; піст висушує похоть і плотські пожадання; а молитва очищає ум і приготовляє його до сокровенного споглядання сущого. Бо відповідно до сил душі Господь подав нам і Свої спасительні заповіді.
Глава 80. Кротість і смирення Христа: охорона душі від обурення гніву та отрути гордині
«Навчіться від Мене, — промовляє Господь, — бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим» (пор. Мф. 11:29). Кротість надійно оберігає роздратовну силу душі від збурення, а смирення визволяє ум від гордині, зарозумілості й марнославства.
Глава 81. Два види Божого страху: початковий страх кари та досконалий страх благоговійної любові
Страх Божий є двояким. Один народжується від погрози вічною карою; через нього в нас послідовно породжуються: стриманість, терпіння, надія на Бога та безпристрасність, від якої розквітає свята любов. Другий страх тісно з’єднаний із самою досконалою любов’ю, породжуючи в душі священне благоговіння, аби вона від благодатного дерзновення любові не впала в зухвале зневаження Бога.
Глава 82. Вигнання первинного страху досконалою любов’ю: чистота вічного шанування Творця
Перший страх досконала любов «виганяє геть» (пор. 1 Ін. 4:18) із душі, яка її здобула і більше не боїться пекельних мук. Другий же страх вона завжди має невіддільним від себе. До першого відносяться слова Писання: «Страхом Господнім ухиляється кожен від зла» (Прип. 15:27) та «Початок мудрості — страх Господній» (Прип. 1:7); до другого ж: «Страх Господній чистий, що перебуває повік-віку» (Пс. 18:10) та «Немає нестатку в тих, хто боїться Його» (Пс. 33:10).
Глава 83. Умертвіння земних членів плотського мудрування: анатомія сходження пристрасті
«Отож умертвіть ваші земні члени: блуд, нечистоту, пристрасть, лиху похоть і зажерливість» (пор. Кол. 3:5). «Землею» божественний апостол назвав плотське мудрування; «блудом» — гріх, учинений самим ділом; «нечистотою» — соізволення (згоду) на нього; «пристрастю» — пристрасний помисел; «лихою похоттю» — просте прийняття прилогу і насолоду похотним помислом; «зажерливістю» (лихоїманням) — речовину, що живить і плекає пристрасть. Усе це як члени тілесного мудрування повелів умертвити святий апостол.
Глава 84. Генезис гріхопадіння: від простого спогаду через прилог і соізволення до пристрасного діяння
Спершу пам’ять вносить в ум простий помисел; якщо він забариться в ньому, від цього приходить у рух пристрасть; якщо не знищиш пристрасті сердечною увагою, вона схиляє ум до соізволення; а коли й це станеться, тоді доходять уже до гріха самим ділом. Тому премудрий апостол спершу велить припинити звершення гріха ділом, а відтак, рухаючись у зворотному порядку, дійти до першопричини. Причиною ж, що живить пристрасті, є пересичення (зажерливість), яке є матір’ю блуду. Бо зажерливість шкідлива не лише щодо майна, а й щодо їжі; як і стриманість корисна в усьому.
Глава 85. Пута земних пристрастей: неможливість польоту ума без благодатної безпристрасності
Як птах, прив’язаний за ногу мотузкою, ледь піднявшись угору, знову стягується на землю, так і ум, який ще не досяг досконалої безпристрасності, хоч і намагається піднестися до пізнання небесних таїн, та, в’язнучи в пристрастях, неминуче падає долу.
Глава 86. Неперешкодне сходження очищеного ума: споглядання сущого і таїнство Святої Трійці
Коли ум цілковито звільниться від пристрастей, тоді він безперешкодно простує до таємничого споглядання сотвореного буття, спрямовуючи свій шлях до сокровенного пізнання Пресвятої Трійці.
Глава 87. Тверезий зір чистого ума: духовне споглядання речей проти пристрасного спотворення
Коли ум чистий, він, сприймаючи поняття про речі, підноситься до їхнього духовного споглядання; коли ж знечиститься через лінощі та занедбання тверезіння, помисли про речі сприймає розсіяно, а торкаючись людського, спотворює все на сороміцькі й лукаві помисли.
Глава 88. Мірило істинної безпристрасності: непорушний мир ума під час молитви
Якщо ніколи під час молитви жоден мирський помисел не облягає твого ума, знай, що ти вже перебуваєш у благодатній межі святої безпристрасності.
Глава 89. Ознака душевного здоров’я: чисті та безтурботні сновидіння
Коли душа почне відчувати себе духовно здоровою і вилікуваною від пристрасних ран, тоді й сновидіння її стають чистими, світлими та безтурботними.
Глава 90. Привабливість безтілесного: потяг очищеного ума до невидимого вічного світу
Як чуттєве око природно приваблюється красою видимих предметів, так очищений ум захоплюється пізнанням невидимого. Невидимим же я називаю безтілесні духовні сутності та божественні логоси творіння.
Глава 91. Перевага внутрішнього тверезіння: подолання уявлень важче за відчуження від речей
Велике діло — не мати пристрасті до самих речей, але значно більше — залишатися безпристрасним до спогадів та уявлень про них. Бо брань через помисли, яку ведуть проти нас демони, набагато жорстокіша за боротьбу через чуттєві предмети.
Глава 92. Розважливе користування сотвореним світом: критерій чесноти й вади
Хто досяг поступу в чеснотах і збагатився духовним ве́дінням, той, споглядаючи речі такими, якими вони є за своєю природою, завжди чинить і промовляє за здоровим розумом. Бо чеснотливими чи порочними нас робить саме те, розважливо чи безрозсудно ми користуємося речами сотвореного світу.
Глава 93. Неухильна простота серця: відсутність лукавих помислів наяву і уві сні
Ознакою досконалої безпристрасності є стан, коли і під час неспання, і у сні уявлення про речі сходять у серце завжди простими, безпристрасними й чистими.
Глава 94. Чотири щаблі духовного сходження: заповіді, споглядання видимого, невидимого і Трійці
Виконанням заповідей ум скидає із себе кайдани пристрастей; духовним спогляданням видимого світу визволяється від пристрасних помислів про предмети; пізнанням невидимого відчужується від чуттєвого споглядання; нарешті, осяянням таїнства Пресвятої Трійці підноситься вище самого ве́діння невидимих творінь.
Глава 95. Схід Сонця Правди в умі: осяяння сокровенних божественних таїн
Як сонце, сходячи над землею й освітлюючи світ, являє і себе, і всі освітлювані ним речі, так Сонце Правди, засяявши в чистому умі, відкриває і Себе, і сокровенний зміст усього, що від Нього постало і має постати.
Глава 96. Неосяжність Божого єства: пізнання Творця через пишноту Його творінь і Промисел
Бога ми пізнаємо не за незбагненним Його єством, але за величчю Його творінь і за Його премудрим Промислом про них. У них, немов у чистому дзеркалі, споглядаємо ми Його безмежну благість, невимовну премудрість і всемогутню силу.
Глава 97. Чотири стани перебування чистого ума: від простих помислів до Світла Трійці
Очищений ум перебуває або в простих помислах про людські потреби, або в природному спогляданні видимого світу, або в спогляданні невидимих безтілесних сил, або у несотвореному Світлі Пресвятої Трійці.
Глава 98. Предмет споглядання видимих творінь: властивості, значення та Першопричина
Перебуваючи в спогляданні речей видимих, ум досліджує або їхні природні властивості, або те духовне значення, яке ними позначається, або ж шукає саму їхню Божественну Першопричину.
Глава 99. Предмет споглядання невидимого світу: логоси безтілесних сутностей і суди Божі
Вправляючись у спогляданні речей невидимих, ум намагається пізнати їхні духовні якості, причину їхнього буття, а також те, який над ними діє Божественний Промисел і Суд.
Глава 100. Богословське апофатичне ве́діння: споглядання безмежності Того, Хто понад усяким умом
Коли ж ум перебуває в Богові, то спершу від полум’яної любові прагне пізнати Саме Його єство, але розраду знаходить не в осягненні того, чим Він є Сам у Собі (бо це неможливо й невмістимо для будь-якого сотвореного єства), а втішається спогляданням того, що довкола Нього: Його вічності, безмежності, невимовности, благості, премудрості та вседіючої, всепромислительної сили. Бо єдине, що в Ньому осяжне для нас, — це Його безмежність; і саме це пізнання Його незбагненності є ве́дінням, що перевищує будь-який створений ум, як навчають сильні в богослов’ї мужі — Григорій Богослов і Діонісій Ареопагіт.