Сотниця четверта (Глави 1–100)
Глава 1. Благоговійний подив ума: безмежність Божества і таїнство творення з небуття
Спершу ум благоговійно дивується, роздумуючи про безмірну Божественну безмежність — про цю недослідиму й жадану безодню несотвореного Світла; по-друге, він уражається тим, як Бог із нічого привів у буття все сотворене. Але як величі Його немає кінця (Пс. 144:3), так і Його Премудрість є цілковито неосяжною.
Глава 2. Створення безтілесних уків і стихій без попередньої матерії: викриття еллінської омани
Як умові не дивуватися, споглядаючи цю неприступну й предивну Першопричину всякої благості? Або як не прийти у священний трепет, роздумуючи, як і звідки постало розумне й мисленне єство та чотири стихії тіл, коли не було жодної попередньої матерії перед їхнім народженням? Що це за всесильна сила, яка привела їх із небуття в буття? Сини ж еллінів не приймають цього, бо не відають всемогутньої благості та животворчої, вищої за всякий ум Премудрості Божої.
Глава 3. Вічний Творець і творення за волею: незбагненність Божого Промислу для людського розуму
Будучи Творцем від вічності, Бог за Своєю безмежною благістю творить світ тоді, коли Сам забажає — єдиносущним Своїм Словом і Духом. Не запитуй: «Чому Він, будучи благим завжди, сотворив світ саме тоді, а не раніше?» Бо недослідима премудрість Нескінченного Єства не підлягає обмеженому людському ве́дінню.
Глава 4. Здійснення предвічного ве́діння: всемогутність Божої волі у творенні
Творець від вічності предіснуюче в Ньому ве́діння про все суще здійснив і втілив у дійсність тоді, коли Сам схотів. Бо нерозважливо сумніватися щодо Всемогутнього Бога, чи може Він здійснити будь-що за велінням Своєї волі.
Глава 5. Межі богопізнання: дослідження мети творіння проти небезпеки зухвалого умозріння
Досліджуй, для чого Бог створив ту чи іншу річ, бо це доступно для пізнання; але як і чому саме тоді, а не раніше, — цього не випробовуй, бо це перевищує твій розум. З Божественних таїн одні є осяжними, а інші — недосяжними для людини. Зухвале ж умозріння, якщо його не приборкувати смиренням, здатне скинути ум у безодню загибелі, як мовив святий Григорій Богослов.
Глава 6. Спростування язичницької тези про співвічність творіння: Бог — Творець єств, а не лише якостей
Дехто стверджує, ніби створіння від вічності співіснували з Богом; але це неможливо. Бо як можуть кінцеві істоти перебувати від вічності поруч із Нескінченним, і як вони є творіннями, якщо співвічні Творцеві? Це вигадки еллінів, які уявляють Бога творцем лише якостей, а не самої природи. Ми ж сповідуємо, що Бог є Творцем як самих єств, так і їхніх якостей; а якщо так, то створіння не співіснували Богові від вічності, але отримали початок у часі.
Глава 7. Пізнаваність і непізнаваність Божества: споглядання того, що довкола Нього, проти неосяжного єства
Божество є в певному сенсі пізнаваним, а в іншому — цілковито непізнаваним. Воно пізнаване через споглядання того, що довкола Нього (Його властивостей і творінь); і абсолютно непізнаване в тому, чим Воно є Саме в Собі за Своїм сутнісним єством.
Глава 8. Абсолютна простота Пресвятої Трійці: неприпустимість складності у Божественній природі
У простому й нескінченному єстві Пресвятої Трійці не шукай жодних пристрасних схильностей чи складностей, аби не уподібнити Її сотворенним речам; що є безглуздям і до Бога зовсім неприпустимим.
Глава 9. Єдиновидне Божественне єство проти складності творіння: вічна потреба тварі у Промислі
Простим, єдиновидним, безякісним, непорушним і мирним є лише єдине безмежне, всемогутнє і вседержительне Божественне єство. Усяке ж створіння складене з сутності та випадкових якостей і завжди потребує Божого Промислу, бо воно не вільне від мінливості.
Глава 10. Сили розумного і чуттєвого творіння: здатність мислити і відчувати
Усяке мисленне і чуттєве створіння, будучи приведеним у буття, отримало від Бога відповідні сили для сприйняття вражень від речей: мисленне отримало силу мислити й споглядати, а чуттєве — силу відчувати.
Глава 11. Бог як єдине Джерело блага: прийняття буття і благобуття сотвореними істотами
Бог лише подає блага, а створіння і приймає, і передає: воно приймає від Бога буття і благобуття, передає ж іншим лише благобуття — проте інакше безтілесне єство, й інакше тілесне.
Глава 12. Способи передання благобуття: діяння слова безтілесних істот проти споглядання тіл
Безтілесне розумне створіння передає благобуття іншим і словом, і діянням, і через споглядання його чеснот; тілесне ж створіння передає благобуття виключно через споглядання його природної краси і премудрого устрою.
Глава 13. Воля Творця на вічність і воля творіння на добро: свобода вибору розумних душ
Вічне буття (приснобуття) або небуття розумного й мисленного єства перебуває у владі Творця, Який сотворив усе «вельми добрим»; проте бути благими чи злими за своїм зволенням — це перебуває у вільній волі самих сотворених істот.
Глава 14. Сутність зла: зло полягає не в природі створіння, а в його хибному русі
Зло споглядається не в самій природі створінь, але виключно в хибному, безрозсудному і протиприродному русі їхніх душевних сил.
Глава 15. Благорозумний рух душі: стриманість пожадання, любов роздратування і молитовне пристояння ума
Душа рухається благорозумно і богоугодно тоді, коли її пожадлива сила прикрашена стриманістю, роздратовна ревнує про святу любов, відвертаючись від ненависті, а мисленна сила (ум) повсякчас перебуває в Богові через сердечну молитву і духовне споглядання.
Глава 16. Ознака недосконалої любові: малодушність під час випробувань і розрив із братією
Ще не має досконалої любові й глибокого ве́діння про Божественний Промисел той, хто під час випробувань втрачає великодушність серед скорботних обставин і відсікає себе від любові до духовних братів.
Глава 17. Велика мета Божого Промислу: єднання розділених злом через праву віру і любов
Головна мета Божественного Промислу полягає в тому, щоб істот, розірваних і роз’єднаних злом, знову з’єднати в непорушну єдність через правдиву віру та духовну любов. Спаситель саме для того й постраждав на хресті, «щоб розпорошених дітей Божих зібрати в одне» (Ін. 11:52). Тому, хто відмовляється терпляче переносити скорботи, зносити печалі й терпіти біди, той блукає поза Божою любов’ю і противиться меті Його святого Промислу.
Глава 18. Довготерпіння любові проти малодушності: відпадання від Промислу через злопам’ятність
Якщо любов «довготерпить і милосердствує» (1 Кор. 13:4), то хіба той, хто виявляє малодушність у прикрих обставинах, тримає злобу на кривдників і відсікає себе від любові до них, не відступає від великої мети Божого Промислу?
Глава 19. Увага до власного серця: подолання внутрішнього зла заради примирення з братом
Пильнуй за собою, чи не в твоєму власному серці, а зовсім не в братові, криється те лукаве зло, яке розлучає тебе з ним; і негайно поспіши примиритися з братом, аби не відпасти від святої заповіді Христової любові.
Глава 20. Заповідь любові як вододіл вічності: усиновлення Богу проти падіння в геєну
Не зневажай заповіді любові; бо через неї ти стаєш сином Божим і спадкоємцем Небесного Царства, а переступаючи її — робиш себе сином геєни вогненної.
Глава 21. Руйнівники дружби: заздрість, збитки, безчестя та підозрілі помисли
Любов між друзями руйнується, якщо ти заздриш або стаєш предметом заздрості; якщо завдаєш або терпиш збитки; якщо безчестиш або терпиш безчестя; і, нарешті, якщо плекаєш і утримуєш у серці підозрілі помисли проти брата. Чи не вчинив ти або чи не зазнав чогось такого, через що тепер відступаєш від щирої братерської любові?
Глава 22. Перемога над ненавистю: молитва за брата, прийняття вибачень і терпіння
Коли трапилася з тобою спокуса з боку брата і прикрість довела тебе до ненависті, не будь переможений ненавистю, але перемагай ненависть любов’ю. Перемогти ж її ти зможеш так: щиро молячись за брата Богові, охоче приймаючи вибачення від нього або самому собі лікуючи душу виправданням його вчинку, визнавши себе самого винуватцем спокуси і поклавши на серце терпіти, доки мине темна хмара.
Глава 23. Справжнє довготерпіння: очікування завершення спокуси заради нетлінного вінця
Довготерпеливим є той, хто мужньо чекає до повного завершення спокуси і від Бога приймає похвалу за перенесене лихоліття.
Глава 24. Мудрість довготерпіння: орієнтир на вічне життя і пізнання Христа
«Муж довготерпеливий має великий розум» (Прип. 14:29); бо він усе, що трапляється, відносить до останнього кінця і в очікуванні його терпляче переносить усе скорботне. Кінцем же, за словами святого апостола, є життя вічне (Рим. 6:22): «А це є життя вічне, щоб знали Тебе, єдиного істинного Бога, і Того, Кого Ти послав, Ісуса Христа» (Ін. 17:3).
Глава 25. Непорушність духовної любові: єдиний спасенний шлях для людства
Не будь поспішним у відкиданні духовної любові; бо іншого шляху до спасіння людям просто не залишено.
Глава 26. Захист братерської пам’яті: подолання ворожнечі спогадами про колишні чесноти
Кого ти вчора вважав духовним братом і шанував за чеснотливість, не вважай сьогодні порочним і злим через ненависть до нього, що зародилася в тобі від бісівського навіювання. Але довготерпеливою любов’ю, згадуючи вчорашнє добре, рішуче викинь зі своєї душі сьогоднішню ворожнечу.
Глава 27. Непохитність у похвалі ближнього: подолання прихованого лихослів’я під час прикрості
Кого ти вчора хвалив як доброго і звеличував як доброчесного, не зневажай нині як порочного і лукавого через те, що твоя любов перетворилася на прикрість, виставляючи хулу на брата як виправдання власної злої ненависті. Але залишайся при тих самих добрих словах про нього, навіть якщо серцем ще володіє досада, — і ти легко повернешся до спасенної любові.
Глава 28. Щирість слова і молитва за брата: відкидання прихованих докорів у розмовах
Через досаду, що ще таїться в тобі на брата, не змінюй своєї звичної похвали в бесідах з іншими, непримітно домішуючи до слів прихований осуд і докір; але завжди говори про нього в розмові з чистосердечною похвалою і щиро молися за нього, як за самого себе, — і невдовзі визволишся від згубної ненависті.
Глава 29. Заборона таємної ненависті в серці: закон Мойсея про відкрите і любовне викриття
Не говори: «Я не ненавиджу брата», коли просто відвертаєшся від спогаду про нього; але послухай, що наказує Мойсей: «Не май ненависті до брата твого в умі твоєму; викрий ближнього твого, і не понесеш за нього гріха» (пор. Лев. 19:17).
Глава 30. Благословення кривдників: шлях Христового любомудрія серед тривалого лихослів’я
Нехай навіть через якусь спокусу брат тривалий час злословить тебе, ти не виходь зі сповненого любові молитовного стану і не попускай тому самому злому духові збурити твої думки. Ти й не вийдеш із любові, якщо на образи й наклепи відповідатимеш благословенням і благозичливістю. Таким є шлях істинного любомудрія у Христі, і хто прямує цим шляхом, той оселиться разом із Ним.
Глава 31. Відкидання пліткарок і пересудів: охорона серця від отрути ворожнечі
Не вважай благомислячими тих, хто переказує тобі чужі слова, які народжують у тобі досаду чи неприязнь до брата, навіть якщо здається, що вони говорять правду; але відвертайся від таких людей, немов від смертоносних змій, аби і їхнє злослів’я припинити, і власну душу вберегти від отрути озлоблення.
Глава 32. Прямота замість натяків: відкрите примирення за євангельським словом
Не вражай брата колючими натяками, аби й від нього взаємно не отримати подібного і тим самим не вигнати любов з обох сердець. Але з благодатним дерзновенням любові піди й відкрито викрий причину непорозуміння (Мф. 18:15), аби усунути привід до роздратування і себе та його визволити від тривоги й досади.
Глава 33. Суворий іспит совісті: пошук власної провини у відсутності примирення
Випробуй свою совість з усією точністю: чи не з твоєї власної провини не примиряється з тобою брат? І не відхиляй лукавими розумуваннями її викриття, бо вона знає твої найглибші сокровенні таємниці, викриє тебе в час смертного виходу душі й стане страшною перешкодою під час молитви.
Глава 34. Непорушність здобутого миру: заборона згадування образ часів розбрату
У час настання миру ніколи не згадуй того, що було мовлено братом під час прикрості — чи тобі у вічі було сказано прикре слово, чи позаочі передано іншому, а ти згодом почув про це. Не приймай помислів злопам’ятності, аби знову не повернутися до згубної ненависті до брата.
Глава 35. Неможливість миру з Богом при ворожнечі до ближнього: прощення як умова милості
Розумна душа, яка плекає ненависть до людини, не може перебувати в мирі з Богом, Який дав нам таку непохитну заповідь: «Якщо не прощатимете людям провин їхніх, то й Отець ваш Небесний не простить вам провин ваших» (Мф. 6:15). Нехай навіть брат не хоче миру, але ти сам збережи себе від ворожнечі, щиро молячись за нього і не злословлячи його ні перед ким.
Глава 36. Основи ангельського миру: двоїста заповідь любові як підґрунтя Закону і Пророків
Невимовний мир святих Ангелів тримається на двох непорушних налаштованостях: на любові до Бога і на любові один до одного; так само влаштований і мир усіх від віку святих. Тому прекрасно сказано Спасителем нашим: «На цих двох заповідях тримається весь Закон і Пророки» (Мф. 22:40).
Глава 37. Золоте правило благочестя: відсікання самоугодництва заради братолюбства
Не будь самоугодником — і не будеш братоненависником; не будь самолюбним — і будеш воістину боголюбним.
Глава 38. Зречення власної волі в спільноті: мир із братією на порозі обителі
Побажавши жити разом із духовними братами, на самих дверях їхніх повністю зречися власних бажань і волі; бо в інший спосіб ти ніколи не зможеш бути в мирі ні з Богом, ні з тими, хто живе з тобою.
Глава 39. Свідчення Святого Духа: сповідання Ісуса Господом через дієву любов
Хто здобув досконалу любов і все своє життя влаштував за її святим законом, той воістину Духом Святим сповідує і називає Ісуса Господом (1 Кор. 12:3). Хто ж чинить протилежне, у тому перебуває протилежний дух.
Глава 40. Два крила святої любові: безнастанне богомислення та благі думки про ближнього
Любов до Бога завжди окрилює ум до співбесіди про Бога і Його Божественні тайни; любов же до ближнього спонукає завжди думати про нього виключно добре й світле.
Глава 41. Ознаки мирського полону душі: досада за дочасне проти безпристрасності боголюбця
Тому, хто любить марну людську славу або прив’язаний до якоїсь речовинної речі, властиво гніватися на людей за тимчасове, злопам’ятствувати на них, мати до них ворожнечу або бути рабом сороміцьких помислів. Боголюбній же душі все це цілковито чуже.
Глава 42. Три ознаки досконалої безпристрасності: чистота уяви, незлопам’ятність і безречовинна молитва
Коли ти в думках не промовляєш і не чиниш нічого сороміцького; коли не злопам’ятствуєш на того, хто заподіяв тобі шкоду чи злословив тебе; і коли під час молитви маєш ум повсякчас відлученим від речовини та образів, — тоді знай, що ти досяг міри святої безпристрасності та досконалої любові.
Глава 43. Знищення марнославства: таємне творення чеснот і відсутність злоби на хулителів
Немалий подвиг — визволитися від тонкого марнославства. Звільняються ж від нього таємним творенням чеснот і безперестанною сердечною молитвою; а безпомилковою ознакою визволення є повна відсутність злопам’ятності на тих, хто злословив або злословить тебе нині.
Глава 44. Належне живлення кожної частини людини: гармонія душі й тіла в праведності
Якщо прагнеш бути праведним, віддавай належне кожній частині своєї природи — і душі, і тілу. Мисленній силі душі давай читання священних книг, духовні споглядання та молитву; роздратовній силі — духовну любов, що протилежна ненависті; пожадливій силі — цнотливість і подвижницьку стриманість; а плоті — скромну їжу та необхідний одяг.
Глава 45. Природна діяльність ума: підкорення пристрастей, споглядання сущого і перебування з Богом
Ум діє за своєю первинною богоствореною природою тоді, коли тримає всі пристрасті душі в повній покорі, духовно споглядає сокровенне значення сущого і повсякчас перебуває з Богом.
Глава 46. Духовні протилежності: здоров’я і хвороба душі, світло і пітьма ума
Як здоров’я і недуга виявляються в тілі, а світло й пітьма — в оці, так чеснота і порок проявляються в душі, а духовне ве́діння і морок невігластва — в умі.
Глава 47. Три сходинки християнської мудрості: заповіді, догмати та споглядання Трійці
Християнин умудряється трьома шляхами: святими заповідями, Божественними догматами та правдивою вірою. Заповіді відчужують ум від пристрастей; догмати вводять його в істинне пізнання сотвореного буття; а віра підносить до таємничого споглядання Пресвятої Трійці.
Глава 48. Відгоняння помислів проти відсікання пристрастей: псалмоспів і зневага речей
Одні з подвижників лише відганяють пристрасні помисли, а інші остаточно відсікають і самі пристрасті. Відганяються пристрасні помисли псалмоспівами, сердечною молитвою, богомисленням або іншим доречним рукоділлям; відсікаються ж самі пристрасті щирим презирством до тих речей, до яких душа мала пристрасть.
Глава 49. Зневага земних пристрастей: шлях до непохитної свободи серця
Ми буваємо пристрасними до жінок, майна, слави тощо. До байдужості й безпристрасності щодо жінок можна прийти, якщо подвижник після зречення світу буде належно висушувати плоть стриманістю; щодо майна — якщо переконає свій помисел задовольнятися малим і необхідним; щодо слави — якщо полюбить таємне творення чеснот, відкрите для Самого Бога. Хто зневажає все це, той ніколи не впаде в роздратування чи ворожнечу.
Глава 50. Чернець зовнішній і чернець внутрішній: різниця між тілесним зреченням і очищенням ума
Той, хто відмовився від мирських речей (дружини, маєтку тощо), зробив ченцем лише зовнішню людину, але ще не внутрішню; той же, хто остаточно відкинув пристрасні помисли, зробив ченцем і внутрішню людину — тобто свій ум. Зовнішню людину легко зробити ченцем, якщо тільки забажати; проте це немалий і важкий подвиг — зробити істинним ченцем внутрішню людину.
Глава 51. Ознака внутрішнього ченця: цілковите визволення від помислів і безречовинна молитва
Хто ж у цьому роді є таким, що всеціло визволився від пристрасних помислів і сподобився досягти чистої, безречовинної та від усього відчуженої молитви — що і є єдиною правдивою ознакою внутрішнього ченця?
Глава 52. Приховані душевні виразки: виявлення таємних пристрастей у присутності спокус
Безліч пристрастей таїться в глибинах наших душ; виявляються ж вони тоді, коли перед очима з’являються речі, що служать предметом цих пристрастей.
Глава 53. Оманливий спокій серця: прихований потяг ума за відсутності предметів спокуси
Може хтось не збурюватися пристрастями за відсутності самих спокусливих речей, досягши лише малого ступеня безпристрасності; проте варто з’явитися предметам спокуси, як пристрасті негайно починають з усією силою тягнути ум додолу.
Глава 54. Критерій справжньої безпристрасності: іспит душі перед обличчям речей і спогадів
За відсутності предмета пристрасті не вважай себе таким, що вже має досконалу безпристрасність. Але коли предмет з’явиться перед тобою, а ти залишаєшся цілком непорушним і вільним як від нього, так і від подальших спогадів про нього, — тоді знай, що ти справді вступив у благодатні межі безпристрасності. Проте й тоді не будь безтурботним: бо хоч тривалий подвиг чесноти й умертвляє пристрасті, та якщо занедбаєш тверезіння, вони знову розпаляться.
Глава 55. Наслідування розіп’ятого Христа: невтомне благодіяння, довготерпіння і незлобливість
Хто любить Христа, той безсумнівно і наслідує Його в міру сил. Христос же не переставав благодіяти людям; зустрічаючи негідну невдячність і поношення, довготерпів; будучи битий і вбиваний ними, перетерпів це, нікому зовсім не ставлячи в провину зла. Ці три діяння є святими ділами любові до ближнього, без яких кожен, хто стверджує, що любить Христа або отримає Царство Його, обманює самого себе. Бо Господь мовив: «Не кожен, хто каже Мені: Господи, Господи! увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Отця Мого» (Мф. 7:21).
Глава 56. Кінцева мета євангельських заповідей: визволення від ненависті заради осяяння любові
Уся мета заповідей Спасителя полягає в тому, щоб визволити ум від непоміркованості й ненависті та піднести його до святої любові до Бога і ближнього, від якої розквітає благодатне світло діяльного духовного ве́діння.
Глава 57. Охорона духовного ве́діння: любов і стриманість як провідники до вищого споглядання
Сподобившись від Бога духовного ве́діння, не занедбуй любові та стриманості; бо вони, очищаючи пристрасну частину душі, роблять твій шлях до безперешкодного ве́діння прямим і легким.
Глава 58. Вхід у бачення Господа: безпристрасність і смирення як непорушна умова боговидіння
Шляхом до істинного ве́діння є безпристрасність і святе смирення, без яких «ніхто не побачить Господа» (Євр. 12:14).
Глава 59. Сполучення розуму з любов’ю: подолання гордовитого надимання через будівничу любов
Оскільки «знання надимає, а любов будує» (1 Кор. 8:1), то сполучай своє знання з любов’ю — і ти будеш чужим гордині й надимання, ставши мудрим духовним домобудівником, який навчає і себе, і всіх, хто наближається до тебе.
Глава 60. Будівнича сила любові: незлобливість, лагідність і смиренне визнання власного незнання
Любов будує душу саме тому, що вона не заздрить і не ображається на заздрісників; вона не розголошує всенародно того, що викликає заздрість; вона не вважає себе такою, що вже досягла досконалості (пор. Флп. 3:12), і того, чого не знає, не соромиться визнавати у власному незнанні. У такий спосіб любов надійно оберігає ум від пихи і завжди налаштовує його зростати в істинному пізнанні.
Глава 61. Тривожні супутники ве́діння: як любов відвертає зарозумілість і внутрішню та зовнішню заздрість
Зазвичай за пізнанням слідують зарозумілість (самомнєніє) і заздрість — особливо на початку духовного шляху. Зарозумілість діє лише всередині душі; а заздрість — і всередині, і ззовні: всередині як власна заздрість до тих, хто має ве́діння, а ззовні — як заздрість до нас від тих, хто перебуває в невігластві. Свята любов відвертає всі ці три вади: зарозумілість — бо вона не чваниться; внутрішню заздрість — бо вона не заздрить; зовнішню заздрість — бо вона довготерпить і милосердствує (1 Кор. 13:4). Тому той, хто здобув духовне ве́діння, неодмінно повинен здобути й любов, аби вона зберігала його ум неушкодженим.
Глава 62. Небезпека гніву для споглядальника: знання без любові немов терня в очах ума
Хто сподобився благодатного дару ве́діння, але плекає в серці прикрість, злопам’ятність чи ненависть до людини, той подібний до того, хто коле власні очі гострим терням і будяками. Ось чому духовне знання конче потребує святої любові.
Глава 63. Міра тілесного подвигу: турбота про внутрішню людину понад тілесні труди
Не турбуйся безперестанно про плоть, але визначивши для неї посильний подвиг, весь свій ум зверни на внутрішнє духовне ділання. Бо «тілесна вправа мало корисна, а благочестя корисне на все» (1 Тим. 4:8).
Глава 64. Життя за Духом: плоди перебування у внутрішній людині
Хто постійно перебуває всередині серця і невпинно дбає про внутрішню людину, той перебуває в цнотливості, довготерпінні, милосерді та смиренномудрії; і не лише в цьому, але й духовно споглядає, богословствує та чисто молиться. Саме це має на увазі апостол, коли заповідає: «Духом ходіть» (Гал. 5:16).
Глава 65. Дві крайності невправного подвижника: потурати тілу або подавляти думку надмірністю
Хто не навчився ходити духовним шляхом, той не піклується про очищення від пристрасних помислів, але все своє піклування віддає плоті: і або впадає в чревоугоддя, розпусту, досаду, гнів і злопам’ятність, затьмарюючи цим ум; або над міру вдається до тілесних подвигів і тим виснажує та пригнічує силу думки.
Глава 66. Законна свобода творіння: обуздання нерозважливості проти пристрасних помислів
Святе Письмо не забирає в нас нічого з того, що дано Богом для вжитку, але приборкує непоміркованість і виправляє безрозсудність. Тобто воно не забороняє ні споживати їжу, ні народжувати дітей, ні мати гроші та праведно їх витрачати; але суворо забороняє чревоугодничати, чинити блуд і пожадати чужого. Воно не забороняє навіть думати про ці речі, бо вони сотворені для нас; але забороняє думати про них пристрасно.
Глава 67. Заповіді й довільні приношення: чернечі обітниці як дари умилостивлення Владики
Одне з того, що ми робимо для Бога, чиниться за обов’язком заповіді, а інше — за вільним приношенням волі. За заповіддю — коли ми любимо Бога і ближнього, любимо ворогів, не чинимо перелюбу, не вбиваємо тощо: за порушення чого ми підпадаємо під осуд. За вільним же приношенням — коли зберігаємо дівоцтво, ведемо безшлюбне життя, відчужуємося від усякої власності, відлюдницьки безмовствуємо тощо. Ці подвиги мають значення священних дарів, аби якщо ми через неміч не до кінця виконаємо якусь заповідь, цими дарами умилостивити нашого благого Владику.
Глава 68. Світильник дівоцтва: підперезані стегна стриманості та палаючий вогонь молитви
Хто обрав собі безшлюбне життя і святе дівоцтво, повинен повсякчас «мати стегна свої підперезаними і світильники палаючими» (пор. Лк. 12:35): стегна — підперезаними непохитною стриманістю, а світильник — палаючим чистою молитвою, богомисленням і духовною любов’ю.
Глава 69. Повнота дарів Христових у серці: приховані скарби, що розкриваються любов’ю
Деякі з братів помилково думають, що вони не можуть мати благодатних дарів Святого Духа; бо через недбальство про виконання заповідей не відають, що кожен, хто має істинну віру в Христа, носить у собі стисло всі дари Божі. Але оскільки ми через наше лінивство дуже далекі від діяльної любові до Нього, яка одна здатна відкрити нам ці Божественні скарби, то справедливо вважаємо себе чужими благодаті.
Глава 70. Скарб премудрості всередині: розкриття Христа в серці за мірою очищення заповідями
Якщо за словом божественного апостола «Христос вірою живе в серцях наших» (Еф. 3:17), а в Ньому «сховані всі скарби премудрості й ве́діння» (Кол. 2:3), то й у наших власних серцях перебувають усі скарби духовної мудрості. Відкриваються ж вони серцю поступово — за мірою очищення кожного подвижника через виконання святих заповідей.
Глава 71. Скарб, схований на ниві серця: недбальство серед терня замість покупки поля
Ось скарб, схований на ниві твого серця (пор. Мф. 13:44), якого ти ще не знайшов через власне недбальство. Бо якби знайшов, то продав би все своє земне багатство і купив би цю благодатну ниву. Проте ти, полишивши саму ниву, трудишся довкола неї, де не росте нічого, окрім гострого терня і будяків.
Глава 72. Чистота серця для боговидіння: осяяння нетлінних скарбів любов’ю і стриманістю
Ось чому навчає Спаситель: «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать» (Мф. 5:8). Вони побачать Його і приховані в Ньому скарби тоді, коли очистять себе святою любов’ю і стриманістю — і то тим ясніше, чим глибше буде це очищення.
Глава 73. Роздавання майна для очищення ума: благодать хрещення і перешкода пристрастей
Ось чому Господь велить: «Продайте маєтки ваші й дайте милостиню» (Лк. 12:33) і «все буде вам чистим» (Лк. 11:41) — аби ми більше не турбувалися про пристрасті тіла, але намагалися очистити від ненависті й непоміркованості свій ум, який Господь називає серцем (пор. Мф. 15:19). Бо все те, що оскверняє ум, заважає йому бачити Христа, Який оселився в ньому благодаттю святого хрещення.
Глава 74. Найвищий путь спасіння: любов як перевершуючий шлях зневаги дочасного
Святе Письмо називає чесноти «путями»; проте вищою за всі чесноти є любов, тому апостол промовляє: «Я показую вам путь ще вищий» (1 Кор. 12:31), бо вона спонукає зневажати все речовинне і нічого дочасного не ставити вище за вічне.
Глава 75. Два динарії милосердного Самарянина: любов до Бога проти похоті, любов до ближнього проти гніву
Любов до Бога протиборствує пожадливості, бо спонукає ум стримуватися від плотських насолод; любов же до ближнього протиборствує гніву, бо змушує зневажати земну славу і багатство. Саме вони є тими двома динаріями, які Милосердний Самарянин (Спаситель) дав господареві готелю (пор. Лк. 10:35), аби той піклувався про тебе. Не будь же невдячним, приєднавшись до розбійників, щоб знову не бути пораненим і не залишитися мертвим.
Глава 76. Умова вселення Христа в душу: очищення ума від гніву, злопам’ятності та сороміцьких помислів
Очищай свій ум від гніву, злопам’ятності та нечистих помислів — і тоді зможеш пізнати благодатне вселення Христа у твоєму серці.
Глава 77. Велич застави Святого Духа: сповідання Трійці та відповідальність за дароване ве́діння
Хто просвітив тебе вірою у Святу, Єдиносущну і Поклоняєму Трійцю? Хто дав тобі пізнати таїнство воплоченого Домобудівництва Єдиного зі Святої Трійці? Хто навчив тебе пізнанню про безтілесні Сили, про походження і кінець видимого світу, про воскресіння мертвих, вічне життя, славу Царства і Страшний Суд? Хіба не благодать Христова, що живе в тобі як свята застава Духа? Що більше за цю благодать? Що вище за такі обітниці? Якщо ж і після цього ми залишаємося лінивими й недбалими, не очищаючи себе від пристрастей, які засліплюють ум і заважають бачити ці істини ясніше за сонце, то повинні звинувачувати самих себе, а не заперечувати перебування в нас благодаті.
Глава 78. Застава Духа в серці: смакування майбутніх благ внутрішньою людиною вже в цьому віці
Бог, Який обіцяв тобі вічні блага і дав у твоєму серці заставу Святого Духа, заповідав тобі дбати про своє життя, аби внутрішня людина, звільнившись від пристрастей, уже в теперішньому житті почала передсмакувати ці вічні блага.
Глава 79. Неперервне світло у високих спогляданнях: любов і стриманість як охоронці безм’ятежності
Сподобившись високих Божественних споглядань, найбільше піклуйся про святу любов і стриманість, аби, зберігаючи пристрасну частину душі в тихому спокої, мати в душі безнастанне й незахідне Божественне Світло.
Глава 80. Гармонія душевних сил: приборкання роздратування любов’ю, похоті — постом, а ума — молитвою
Роздратовну силу душі приборкуй любов’ю; пожадливу умертвляй подвижницькою стриманістю; мисленну окрилюй чистою молитвою — і світло ума ніколи не затьмариться в тобі.
Глава 81. Руйнівні приводи розриву любові: образи, збитки і наклепи проти мети заповідей
Причинами, що розривають любов, є: безчестя, заподіяні збитки, наклепи на віру чи життя, побої, рани тощо — коли це трапляється або з самою людиною, або з її родичами й друзями. Хто розриває союз любові через якусь із цих причин, той ще не пізнав, якою є справжня мета заповідей Христових.
Глава 82. Ступені любові до ближніх: від всеосяжної любові до викорінення всякої ненависті
Намагайся, скільки можеш, щиро любити кожну людину. Якщо ж цього ти ще не в змозі досягти, то принаймні не май ненависті ні до кого. Але й цього ти не зможеш виконати, якщо не зневажиш усього дочасного й земного.
Глава 83. Відповідь на поношення: відділення людини від гріха і діяльна допомога ворогу
Хтось похулив тебе — не май ненависті до нього, але зненавидь саму хулу і біса, який підбурив його до цього. Якщо ж зненавидиш хулителя, то ти зненавидів людину і порушив заповідь: те, що він учинив словом, ти звершуєш ділом у серці. Якщо ж бережеш заповідь, покажи до нього діло любові і в чому можеш допоможи йому, аби відвернути його від зла.
Глава 84. Абсолютна заборона ворожнечі: чотири Євангелія проти гніву за дочасне
Христос не бажає, щоб ти мав на людину хоч найменшу ненависть, досаду, гнів чи злобу — у будь-який спосіб і за будь-що тимчасове. Це непохитно проповідують усім чотири святі Євангелія.
Глава 85. Небезпека перекручення слова Божого: сповідання немочі замість виправдання безтурботності
Багато є нас, які красиво говорять, але мало тих, хто творить ділом. Проте ніхто не повинен перекручувати слово Боже на догоду своїй безпечності; краще щиро визнати власну неміч, не приховуючи правди Божої, аби разом із порушенням заповідей не стати винним ще й у лукавому спотворенні слова Господнього.
Глава 86. Визволення від невігластва і пристрастей: любов, читання богомислення та молитовне пристояння
Любов і стриманість визволяють душу від пут пристрастей; читання священних книг і богомислення позбавляють ум від невігластва; а благоговійне стояння на молитві поставляє подвижника перед Самим Богом.
Глава 87. Останній прийом демонів: наклепи проти тих, хто зневажив мирські речі
Коли демони побачать, що ми зневажили речі цього світу, не бажаючи через них ненавидіти людей і відпадати від любові, тоді вони збуджують проти нас люті наклепи, аби ми, не стерпівши прикрості, зненавиділи наклепників.
Глава 88. Найважчий тягар душі: наклеп на віру й поведінку та уповання на Бога за прикладом Сусанни
Немає для душі тягаря, важчого за наклеп — чи то зведуть неправду на праведну віру, чи на цнотливе життя. Ніхто не може зневажити це лихоліття, окрім того, хто, подібно до праведної Сусанни, невідривно дивиться на Бога — Єдиного Сильного визволити від бід, явити правду перед очима людей і втішити знедолену душу небесною надією.
Глава 89. Таємниця молитви за наклепників: виправдання невинного перед спокушеними братами
За мірою того, як щиро ти молитимешся за того, хто звів наклеп на тебе, Бог явно й переконливо відкриватиме правду про тебе тим, хто був спокушений цим наклепом.
Глава 90. Наслідування Божественної благості: благословення гонителів заради навернення злих
За Своїм єством Благим є лише Єдиний Бог; за налаштованістю ж душі благим стає той, хто наслідує Бога. Його головна мета — з’єднати злих із єдиним за єством Благим Богом, аби й вони стали добрими. Задля цього він, коли його безчестять, благословляє; коли женуть — терпить; коли зневажають — утішає; коли вбивають — молиться за вбивць (1 Кор. 4:12–13). Усе він чинить, аби не відпасти від своєї найвищої мети — святої любові.
Глава 91. Золотий ланцюг духовного сходження: від поміркованості через розважливість до любові
Заповіді Господні навчають нас праведно й розсудливо користуватися середніми (нейтральними) речами. Праведне ж користування середніми речами робить чистим стан душі; чистий стан душі народжує розважливість; розважливість породжує безпристрасність, а від досконалої безпристрасності народжується свята любов.
Глава 92. Іспит безпристрасності у дружбі: покриття немочей друга любов’ю без страху суду
Той ще не досяг безпристрасності, хто в час випробування не може залишити без уваги й осуду похибку свого друга — чи справді вона є за ним, чи лише видається такою. Бо приховані в душі такого пристрасті, спалахуючи, засліплюють ум і не дають побачити промені істини та відрізнити добре від злого. Такий подвижник ще не здобув досконалої любові, яка «виганяє геть усякий страх суду» (пор. 1 Ін. 4:18).
Глава 93. Незрадливий вірний друг: розділення скорбот до самої смерті
Вірному другові немає ціни (пор. Сир. 6:15): він нещастя і біди свого друга вважає власними і переносить їх разом із ним, страждаючи поруч навіть до самої смерті.
Глава 94. Друзі благоденства і друзі скорбот: рідкісність істинної вірності у часи бід
Багато є друзів у час благоденства і багатства; проте в час скорбот і випробувань ледве знайдеш бодай одного.
Глава 95. Любов до людей і уповання на Бога: джерело непереможної сили серед ворогів
Усяку людину належить любити від щирого серця, але всю надію слід покладати виключно на Єдиного Бога і Йому Єдиному служити всією міццю. Бо поки Він береже нас, то й друзі прихильні до нас, і вороги не мають сили заподіяти нам зла. Коли ж Господь залишає нас, то й друзі відвертаються, і вороги беруть гору над нами.
Глава 96. Чотири види богопокинутості: промислительна, випробувальна, виховна і каральна
Є чотири головні види залишення людини Богом: перше — залишення промислительне, як це було з Самим Господом Спасителем, аби позірним залишенням спасти тих, хто гине; друге — залишення випробувальне, як було з праведним Іовом та цнотливим Йосифом, аби явити одного стовпом мужності, а іншого — вінцем цнотливості; третє — залишення духовно-виховне, як було з апостолом Петром, аби через смиренномудрість зберегти в ньому надлишок благодаті; нарешті четверте — залишення через відвернення, як було з юдеями, аби покаранням навернути їх до покаяння. Усі ці види залишення є спасенними і сповненими Божої благодаті та невимовного людинолюбства.
Глава 97. Справжні таїнники Божих судів: вірність друзям у випробуваннях проти мирського зрадництва
Лише вірні виконавці заповідей та істинні таїнники Божих судів не залишають своїх друзів, коли ті за попущенням Божим зазнають спокус і скорбот; зневажники ж заповідей і невігласи в таємницях судів Божих насолоджуються з другом, поки він благоденствує, а коли він потрапляє в біду — покидають його, а іноді навіть перебігають на бік його ворогів.
Глава 98. Друзі Христові та друзі мирські: вічний союз любові проти зіткнення за дочасні речі
Друзі Христові щиро люблять усіх людей, хоча й не всіма бувають любленими. Друзі ж мирські і не всіх люблять, і не всіма бувають любимими. Друзі Христові зберігають союз любові до кінця життя; а мирські друзі — лише доти, доки між ними не станеться зіткнення за якусь земну тлінну річ.
Глава 99. Твердий захист вірного друга: однодушний порадник у радості та співстраждальний поборник у горі
«Вірний друг — це міцна покрівля» (Сир. 6:14). Бо він і в час радості друга є добрим порадником та однодушним співробітником, і в час лихоліття — найщирішим заступником і співстраждальним захисником.
Глава 100. Стяжання любові як стяжання Самого Бога: увінчання монументального твору
Багато хто багато говорив про любов; але знайдеш її по-справжньому лише в одних учнів Христових, якщо пошукаєш. Бо лише вони мали істинну Любов — Христа — учителькою святої любові, про яку сказано: «Якщо я маю дар пророцтва, і знаю всі таємниці, і маю всяке пізнання і всю віру… а любові не маю, — то я ніщо» (1 Кор. 13:2). Той, хто здобув святу любов, здобув Самого Бога; бо Бог є любов (1 Ін. 4:16). Йому належить вічна слава і поклоніння на віки віків. Амінь.